Re: Душицо златна / Наука / Хуманитарни науки / История

История на Келтите и влиянието им в Европа

Автор Алексей Гоцев 04 Aug 2006
Миналото на един велик народ винаги е предмет на задълбочени изследвания и оживени дискусии.
Много са проблемите, които потомците трябва да решават. Не винаги за историята му има достатъчно сведения и в писмените извори. Дори с помощта на археологията много въпроси не получават задоволителен отговор, а често възникват и нови проблеми. Подобно е положението и с келтите, изиграли значителна роля в съдбините на древния свят в продължение на векове, оставили неизлечими следи в съкровищницата на човешката култура и участвували като образуващ елемент във формирането на редица народности в Европа. Сведенията за тях са противоречиви.

Ако се доверим на античните римски и гръцки автори, би трябвало да приемем, че това е народ от разршители и грабители. Но ако се вгледаме в паметниците на келтското изкуство с тяхната сурова красота, своеобразна романтика и експресивни изразни средства, ако обобщим и оценим всичко оставено от келтите на огромни територии в Европа, ще трябва да признаем, че древните писатели са пристрастни. Все пак, за да разберем къде е истината, трябва да се върнем към началото и да зададем въпроса: "Откъде идват келтите?"

Най-рано келтите, или както по-късно ги наричат римляните — галите, са споменати от Хекатей Милетски и от бащата на историята — Херодот, но освен приблизителна информация за техните местоживелища нищо повече не научаваме от тези сведения. С доста голяма сигурност наличието на келти се проследява до бронзовата епоха. Вероятно в района между Източна франция и Чехия и от Алпите до Средноевропейската низина е била тяхната прародина. По-нататък, през къснобронзовата епоха, келтите са носители на т.н. "Култура на полетата с погребални урни". А през ранножелязната епоха тяхното развитие се проследява в западните варианти на халщатската култура.

Времето на максимален разцвет и подем на келтите е периодът V—I в. пр.н.е., когато тяхната материална култура се формира в своя класически вид, влиянието им се разпространява в почти цяла Европа. Археологическите паметници от този период се обозначават с термина Латенска култура — по името на местността Латен близо до Нюшателското езеро в Швейцария, където е разкрит уникален комплекс от предмети, характеризиращи келтската култура.

Но още преди формирането на тази култура започват първите миграции на келтските племена. Разселването им в периода до III в. пр.н.е. е с такива размери, че те заселват земи от Великобритания и Испания, та чак до Мала Азия. Тази експанзия в ранната й фаза се характеризира с това, че келтите и завареното население формирали единни общности. Например в земите на днешна Испания местните ибери и идващите от север келти образуват келто-иберийския народ, който по-късно дълго и упорито отстоявал свободата си в борба срещу римляните. Сравнително рано е завладяна и територията на днешна франция, покъсно провинция Галия, която се оформя като център на латенската култура. Вероятно по това време келтите заселили и Британските острови. Но келтската "историческа експанзия" започва в началото на IV в.пр.н.е. и се осъществява в южна и източна посока. Съществува легенда, според която келтският цар Амбигат изпратил двамата си синове да търсят нови земи за народа му — единият — Беловез, на юг до Италия, а Сеговез — на изток. Това са посоките на придвижване на келтите през следващите години.

Първи усетили върху гърба си келтската мощ римляните. През първата половина на IV в. галите завладели Северна Италия, откъдето извършвали набези и опустошавали огромни територии от Апенинския полуостров. В 385 г. Вечният град бил обсаден.

След неуспешния опит да го превземат с пристъп келтите замислили нощно нападение. Уморените защитници спели спокойно, тъй като не очаквали щурм. Галите достигнали до крепостните стени и се готвели да се прехвърлят през тях, когато посветените на Юнона гъски от Капитолийския хълм надали оглушителни крясъци и събудили римляните. Нападението било отблъснато, а гъските влезли в историята като спасители на Рим. По същото време галите се насочват и на изток — достигат Моравия, Силезия и Трансилвания. В края на IV в. се надигнала нова вълна от нашествие на келти. Оттогава датират и първите опити да проникнат на Балканския полуостров, където ги спира силната преграда на Македония. В началото на III в обаче положението е по-различно.

Македонската държава е изтощена от вътрешни борби. Сега вече на полуострова нямало сила, способна да се противопостави на келтските набези. Първите от тях са по-скоро с цел да се опипа почвата и да се установят връзки с местните племена. Това е традиционният начин на действие на келтите при походите им и няма основание да мислим, че сега са действували другояче. В 280 г. започнало голямото нашествие срещу Гърция и Македония. За да участвуват в него, в Панония дошли племена от цяла Келтика. Македонският цар Птоломеи презрително отхвърлил условията, предлагани му от келтите, и заплатил с живота си това високомерие.

В битката неговият слон бил ранен, а самият той уловен и обезглавен по стар келтски обичай. Пълчищата на завоевателя разграбили страната и се завърнали обратно в Панония.Успехът от този поход предопределил мащабите на следващото начинание. Под водачеството на Брен— талантлив и предприемчив вожд — 150 хил. души пехота и 60 хил. конници в 279 г. се отправили срещу Македония и Гърция и по-точно към Делфийското светилище и неговите богатства. От тази огромна войска се отделят около 20 хил. души, които се прехвърлят в Мала Азия. Въпреки че местният монарх Антиох I ги побеждава в така наречената "битка на слоновете", келтите основават тук свое царство и се установяват задълго в Централна Анатолия.

По-друга е съдбата на келтите, действували в Елада. В началото успехът е на тяхна страна. Последователно побеждават македонската армия, разбиват при Термопилите сборна гръцка войска, ръководена от Атина. Пътят към богатствата на Делфи е открит. С отчаяни усилия етолийците сформират втора армия, която отблъсква нашественика. Обратният път на победените не бил никак лесен. Сред келтите избухнали противоречия накъде да се върви. Една част от тях се върнали обратно, други се отправили към Византион. Като победили В сражение местните тракийски племена, основали тук свое царство със столица Тиле. В продължение на около 60 години това обединение се запазва на територията на древна Тракия.

По обхват то не е такова, че да изиграе решаваща роля в съдбините на населението от полуострова. Разположено е северно от Византион, така че да контролира пътищата към него. Градът е принуден да плаща данък в размер на 80 таланта на владателя на царството. Местното тракийско население попада под властта на келтите и трябва да ги издържа. Тази своеобразна симбиоза между паразитно съществуващите завоеватели и местното полузависимо население, което се крепи само на силата на оръжието, не била трайна и в края на III в. въстаналите траки унищожават царството. Това бил първият по-траен контакт между келти и траки, за който имаме сигурни сведения. От археологическите данни, с които разполагаме в момента, може да се съди, че взаимовлиянията между двата народа не били особено интензивни. Дошли като завоеватели, основали свое държавно обединение, което се крепяло на военно превъзходство над местните племена, келтите не могли да оставят трайни следи в местната материална култура. Но правилно ли ще бъде, ако ги обявим за разрушители на местната култура? Каква е структурата на келтското общество? Най-голямата единица в него е племето. В своите "Записки за галската война" Цезар е оставил чудесна етническа география на племената в Галия, а от сведенията на други автори нашите познания се допълват. Броят на племената бил значителен, тъй като само в тази област по времето на Октавиан Август те са над 300. Някои са големи и силни, с 200—300 хил. души население, но има и малки, които никога не са играли значителна роля в историята на келтския свят. Основна структурна единица в обществото е семейството. То е патриархално моногамно, само в някои отдалечени и изостанали в своето развитие райони се запазват до късно архаичните форми на семейството — полигамия и полиандрия. Бащата на семейството има пълна власт над съпругата и децата си. Все пак и жената имала определени права и понякога дори упражнявала голяма власт в келтското общество — известни са случаи, когато жената е била вожд на племето. Отделните семейства образували рода. Това е по-скоро духовна връзка между малко или много близки роднини, които имали свое свещено животно-тотем. Според Цезар, галското общество се състои от три класи — конници, друиди и свободен народ. Конниците са представители на племенната аристокрация, която притежавала крупни поземлени владения — основа на икономическата им мощ. Свободният народ включвал селяни, занаятчии и търговци. Въпреки че притежавали свои парцели, селяните били задължени към конниците.

Те участвували в походите, но нямали решаващ глас при обсъждането им, както и при разпределянето на плячката. Робство в класически смисъл в Галия не се развило. То останало в своя патриархален стадий, когато робите се включвали в рода като негови непълноправни членове. Военнопленниците не ставали роби, а най-често били ритуално умъртвявани още на бойното поле. В "Записките" намираме Келтски предмети, открити в различни области на Западна Европа описание на келтско жертвоприношение — хората били затваряни в огромни кошове от върбови клони, които после били запалвани. Цезар твърди, че когато липсвали пленници или престъпници — жертва на боговете ставали и невинни хора. Друидите съставлявали третата класа в об ществото. Прорицатели, певци, жреци, съдии, лечители, пазители на старинните галски добродетели, друидите се ползвали с огромен авторитет. Те имали и последната дума при вземане на политически решения от племенния вожд. Желаещите да станат друиди се подбирали грижливо сред най-талантливите младежи в племето. Обучавали се в продължение на двадесет години, като било строго забранено да се записват постиженията на жреческата наука — за да се запазят в тайна и за да се тренира паметта на ученика.

Римляните се опитали да унищожат тази прослойка, която би могла да организира келтите срещу тяхната власт, но въпреки суровите мерки друидите се запазили до V век и по този начин голяма част от религиозните вярвания и култура на келтите преминали в средновековието, разбира се, примесени с християнски елементи. На практика цялата власт в обществото принадлежала на племенната аристокрация. От нейните среди се избирал ежегодно вождът на племето, който провеждал политика, съобразена с интересите й. Военните походи и набези срещу други племена осигурявали богата плячка, която още повече засилвала нейните позиции в обществото. Амбициите на аристокрацията за нови земи и богатства обаче могат да се осъществят само в условията на едно проспериращо стопанство. Това е материалната база, върху която се гради успехът на външнополитическите акции на келтите — от грабителския набег до завоюването на нови земи. Основен поминък на келтските племена е земеделието, а в някои райони със специфичен климат преобладава скотовъдството. В областта на земеделието редица открития и нововъведения се приписват на галите. Те първи въвели в употреба ралото с железен палешник, плуга с колело и. по този начин увеличили добивите. При своето разселване из Европа те направили достояние на много народи и други технически новости като косачката, мелница с въртящи се камъни и пр. Ако сравним нивото на развитие на стопанството в Галия и Рим, трябва да признаем, че не във всички асекти "госпадарите на света" имат водеща роля.

Известно е например, че за да се изхрани населението на Апенинския полуостров, налагало се е да се внася зърно от Египет и Сицилия, докато подобен проблем никога не е стоял пред жителите на Галия. Силно развито при келтите е занаятчийското производство — направата на накити, предмети на бита, оръжие. Майсторите-гали боравели с глина, желязо, благородни метали, бронз и създавали истински произведения на изкуството. Особено ясно това личи при фибулите — античните безопасни игли, с които се прикрепяли дрехите. В много райони, включително и днешните български земи, се откриват фибули, които съчетават в себе си както стари местни традиции, така и елементи, характерни за латенската култура, т.е. сега по археологически път се доказва влиянието, което оказва келтската култура на тракийската. Освен икономическата основа и гъвкавата политическа организация на обществото необходимо условие за успеха на келтската експанзия е и превъзхождащата другите народи военна сила. "Цялата раса, която сега се нарича галска или келтска, страстно обича войната, горда е и устремна в боевете" — Страбон. Войната заемала важно място в живота на келтите, нещо повече — тя била тяхно ежедневие.

В непрекъснатите борби се калявал духът, възпитавали се воински добродетели, които правели галите превъзходни войници. В древността тактиката не била на особено Галска бронзова статуя високо ниво. Двете армии се построявали една срещу друга, като спазвали условието пехотата да се сражава с пехотата и конницата с конница. Изходът от битката бил определян в повечето случаи от личните качества на бойците — тяхната воля за победа, както и умението им да боравят с оръжието. В такива случаи ясно личи превъзходството на келтите над другите народи.

Организирани от своите вождове, те спазвали сравнително висока тактическа дисциплина, а техните военни добродетели били всепризнати. Сам Цезар, техен противник, който далеч няма за цел да ги хвали, в своите "Записки" често дава да се разбере, че римляните са срещнали достоен противник. Келтската войска се състои от пехота и конница. Някои от военачалниците се сражават с колесница. Често преди боя те препускат пред фронта на двете армии и призовават на двубой предводителя на противника. Изходът от тези единоборства предрешавал и изхода от цялата битка. Галската конница е широко известна със своята устремност и маневреност в боя. Цезар оценява по достойнство нейните качества и включвал в своята войска контингенти от келти-кавалерис- ти. Основната част от келтската войска в епохата на техните преселения е пехотата.

Много често в погребенията се намира инвентар, характерен за местната култура — (тракийска или илирийска) метална апликация — умбо, келтски меч и копие. Този факт поставя пред изследвача проблема за етническата принадлежност на погребания воин. Не винаги е ясно дали това е местен боец, въоръжен с по-хубавия келтски меч, или е погребение на келт, извършено по друг, местен погребален обред. Пример в това отношение са некрополите от Северозападна България. В тях погребалният инвентар най-често се състои от мечове келтски тип, копия, бойни ножове, умба; юзди, по рядко накити-фибули, гривни, торкви и епизодично се среща местна керамика. При тези погребения срещаме както келтски, така и чисто тракийски елементи. Не са проучени други обекти от този район като крепости, селища и пр. и това още повече усложнява нещата. Основният проблем е за етническата принадлежност на погребаните мъже (женски погребения не са открити) в тези некрополи. Възможни са няколко отговора на този въпрос. Тъй като това е територия на тракийското племе трибали, би могло да се допусне, че погребаните воини са принадлежали към това силно племе, а латенските паметници са внос или местно подражание на келтските форми.

В подкрепа е и фактът, че погребалните обреди, както и керамичните съдове са характерни за тракийската материална култура. От дълбока древност траките се славеликато опитни коневъдци и наличието на юзди в тези погребения също е довод в полза на изказаното по-горе мнение. Но има и елементи, които Келтски орнамент от II в. пр.н.е. ни карат да не бъдем толкова категорични, когато определяме тези погребения като тракийски. Налице е не само появата на латенски елементи, но и промяна в погребалния обред. Древните траки не са поставяли като дар на мъртвия неговото оръжие. Пълен набор въоръжение се открива само в богатите погребения на вождовете от периода V—IV в. пр.н.е. в същинска Тракия.

И така, второто предположение е тези гробове да са келтски, или по-точно на скордиските, келтско племе, което около средата на III в. се локализира между реките Сава и*Драва на територията на днешна Югославия. Според античните автори това са онези келти, които след неуспешния поход срещу Делфи се заселват в тези земи. Тук те раз вили своя култура, чийто връх се отнася към края на I! и началото на I в. пр.н.е. Би могло да се допусне, че при своето възходящо развитие скордиските постепенно са изтласкали трибалите от техните земи, а въпросните погребения са материална проява на този процес. И двете хипотези имат привърженици и врагове. Малкото данни, които засега ни дават археологическите проучвания, не позволяват да се отговори категорично на този въпрос. За неговото решаване трябва да се привлекат и писмените сведения, и данните от лингвистиката.

Страбон говори за наличието на смесен келто-тракийски народ в този район и това е най-вероятното обяснение. В продължение близо на два века скордиските и трибалите са в съседни области. През това време материалната култура на тези племена е в разцвет. При тези условия се осъществяват връзките между двете племена. Трибалите устояват с по-доброто въоръжение, като в началото са си доставяли негови образци по търговски пътища, а по-късно сами започват да го произвеждат. Кел ите пък, които при идването си на полуострова са предимно пехотинци, възприемат от траките тактиката на боя с коне и, както споменават писмените извори за техните нападения над римските провинции, те били добри ездачи. И ако отново се върнем към въпроса какво са на Балканския полуостров — само разруха и опустошение, или една водеща, утвърдила се в почти цяла Европа култура, можем да отговорим, че частица от келтското наследство, с което много народи днес се гордеят, е достигнала и до нашите земи.

Изказаното предположение за наличието на смесен народ от траки и скордиски се нуждае от още доказателства. В негова полза са сведенията на древните историци за съвместни нападения на келти и траки срещу Македония — по това време римска провинция. Бъдещите проучвания ще дадат отговор дали и доколко е имало смесване между двата етноса и в какви форми се е осъществявало то. Безспорен е фактът, че келтското присъствие на полуострова не трябва нито да се омаловажава, нито да се вижда само в негативна светлина. Келтите са оставили трайни следи в оформянето на материалната култура на тракийските племена, които по-късно участвуват като етнически компонент в Българската средновековна държава.

АЛЕКСЕЙ ГОЦЕВ

Явір Тодоров
Болгарія

БОЛГАРСЬКИЙ ПАНТЕОН
(Резюме)

Сонячна мати - вона зустрічається переважно в болгарському фольклорі. Піклується про свого сина Сонце, живе на краю світу, піклується за добробут людства. Вона є богинею плодючості, і втілює землю. Останнє підтверджується переказом, що коли розділились Небо і Земля, з'явився Місяць, а він є братом Сонця.

Сонце - він є образом який часто зустрічається в болгарському фольклорі. На відміну від фольклору литовців, германців, японців та інших народів, у нас Сонце є в чоловічою іпостассю. Він одружився із земною дівчиною, перемігши юнака; має сестру - Зірницю та Вечірницю, брата - Місяця. Сонце приносить плодючість та тепло. Живе на краю світу. Сонце народжується на початку року - Ігнажден-Коляда.

Місяць - в болгарській міфології постає переважно в чоловічій іпостасі, хоча сама назва "місяччина" наводить нас на жіночий образ. Він має чотири змінних образи. В фольклорі образ Місяця пов'язаний з різними повір'ями, які осягають майже усі сфери життя. Він, як і зорі, володіє магічною силою.

Денниця - ім'я можливо має зв'язок з авестійським словом "daena", використане пізніше в тюркській мові як "din". Воно нагадує і болгарське слово "ден" - світла частина доби. Отже можна етимологізувати це слово як "та що носить світло, віру". В фольклорі вона представлена як сестра Сонця, яка одружується із юнаком, втікаючи від Сонця. Вона є опікункою вівчарів та пастухів, а також володаркою хвороб. В книзі "Болгарський шаманізм" Анчо Калоянов я зустрів такий образ як Плеяди. Вони являють собою шість-вісім зірок і одна по центру. Вони називаються Стожарами і являють собою сезонних замісників Золотого стожару - Полярної зорі. З Денницею пов'язаний також 77-річний цикл, що має відношення до періоду Халеєвої комети. В народних піснях я знайшов різні імена - Яна, Янкулиці, Дена, Дана Ангела і та ін. Також імена жінок таких персонажів як - Ян, Янкул, Дан, Данкул, Бойдан.

Лада - присутня й у болгарському пантеоні та в обрядах ладування, лазарування, в одній пісні згадується про ріку Лада чи про дівчину Ладу. Її образ сильно зв'язаний з водою та дівочими ініціаційними обрядами. Зв'язок з водою наближає її до образу Яна, чиє ім'я на його батьківщині пов'язують з рікою, потоком часу, років. Про те каже проф. А. Калоянов в своїй книзі "Болгарські міфи". Така відповідність дає право вважати, що Лада є дружиною Янкула.

Змій - є господарем просторів та селищ. Він бореться з чужими зміями, забезпечує плодючість на просторах які він охороняє; викликає дощ. Також в образі змія криється бог дощу, грому та плодючості. Основні його вороги це халіти та ламіти, які є його сестрами та приносять самі лише лиха - зливи, тумани, потужні бурі і т. д. Змій, як і Сонце одружений з земною дівчиною, яка народила йому дивне дитя. Він наділений магічною силою і різними властивостями - може перетворюватись в різні предмети. Він є духом покровителем шаманів.

Самодиви, самовили, юди - то є покровительки життя та смерті, володарюють різними хворобами, які уміють лікувати, господарки джерел, мешкають в горах. Грають та танцюють; викрадають дівчат самовиди, потім їх убивають. З юнаками товаришують чи стають їхніми дружинами. Можуть літати, їдучи на шестикрилих оленях. На землі перебувають від Благовіщення до Усікновення, а весь інший час живуть в с. Змійкове, що знаходиться на краю світа. Суттєвим атрибутом самодивів є спеціальні ризи, які їм дозволяють літати, пояс зуниця - веселковий з переважаючим зеленим кольором. Ряд пісень представляють самодивів як будівничих градів, які знаходяться під небом між двома хмаринами. Ті гради збудовані для людських душ, себто померлих. Ті гради є язичницьким раєм, в якому померлі продовжують своє життя і займаються приємними справами. Інколи гради ці знаходять не на небі, а високо в горах. Самодиви є господарками раю та померлих, як і Господь в східних піснях.

Друга група

Богородиця - Вона є богинею плодючості та породіль. Відома під ім'ям св. Марії, Старої Божої матері. Вона є матір'ю Молодого Бога.

Ісус Христос - Якого ще досить часто називають молодим Богом. В піснях він зображається завжди малюком - немовлям, але то лише в колядних піснях - у день народження Ісуса Христа, яке співпадає з народженням Сонця, місце якого зайняв перший.

Святий Іван - Він один з найшановніших святих в болгарському фольклорі. Брав участь при розділенні неба, а можливо і землі що випливає з тексту однієї пісні з Македонії. При розділі неба йому дісталось опікувати кумівство і побратимство. Св. Іван постає як будівничий трьох церков, в яких священнодіють обряди - вінчання, хрищення та всепрощення. То його функції, які він править як перший священик, жрець. За християнським поконом св. Іван хрестив Молодого Бога, який як було сказано вище, відповідає Сонцю. Цей святий має три свята - Іванівдень, Еньовдень та Усікновення. Його ім'я Еньо пов'язане з персонажем із третьої групи, а саме з Старим Яно або Янкулом.

Святий Нікола - то є другий святий, якого повсюдно вшановують в Болгарії та він присутній у фольклорі. Св. Нікола постає як старший брат св. Івана. При розділі на небі на нього лягла відповідальність за північні моря - опікунство човнярами (гімджеїтами), як і "в службі і в трапезі". Такі функції визначають його, як і св. Івана, жерцем який відповідає за жертвоприношення і правильний хід обряду. В багатьох піснях він постає покровителем і подателем плодючості. Св. Нікола допомагає Молодому Богу уникнути страти на новий рік. Водночас окремі дослідники наділяють цього святого шаманськими функціями і діє він як шаман, головний жрець, допомагаючий іншим шаманам, жерцям, молільникам досягти Святої гори...

За столом св. Нікола починає співати (підносячи себе) і його дух відлітає аби рятувати геміджів в морі. Такий стан характеризує саме шаманів. В такий спосіб він став нарікатись головним святим. Святий постає як будівничий золотої церкви, а коли його не дістає на будівництво він позичає у свої сестри Ангелини - змії і вдовиці, котра живе під землею. Та церква схожа на каплицю, а швидше на дім жерця. В образі св. Ніколи багато дослідників бачать "слов'янського" Велеса, який постає жерцем - покровителем багатства, музики, він навчив народ сіяти та орати, лікувати, мудрості, він скеровує мандрівників, є зоряним пастухом. Багато з тих функцій належать Велесу, про що згадується в словнику древніх імен з "Влескниги", які підтверджують шаманізм його функцій.

Св. Ілля - Він є третім головним святим болгарського фольклору. При розділі на небі на нього перейшли обов'язки опіки літніми громами та блискавицями. Коли ділили землю йому припав Каравлашко, який не шанував християнського Бога та сімейні цінності. В одній пісні його функції як святого чітко представлені, це опіку плодючістю, різними хворобами, передання божих заповідей народу. Св. Ілля володіє ключами від раю, якими зачиняє та випускає дощові хмари. Святий також постає як борець з ламя, які шкодять родючості. Ті ж самі функції має св. Георгій, змієвий господар прикордоння. Окрім цих функцій св. Ілля є позивачем богів (святих) та царів до трапези на св. Петка чи св. Неділю. Жертовними тваринами на честь св. Іллі є бик та овен, а древні часи ще й олень. Відома легенда про самопожертву оленя, який з'являється в одне з двох свят (Георгієв день, Преображення) аби бути принесеним в пожертву. Усі ті жертви, пов'язані з Сонцем, а олень навіть з предками.

Св. Георгій - це один з найшановніших святих в Болгарії. Він вважається покровителем відродження природи та овечих стад. Святий постає як борець з ламя, які перешкоджають родючості природи. Св. Георгій завжди являється на білому коні. Його день пов'язаний з таємничими Плеядами та вважається одним із плеядових святих, заразом з його лисим братом св. Дмитром и св. Архангелом Михаїлом.

Св. Дмитро - Вірять, що св. Дмитро приносить зиму, доті як св. Георгій - літо. Свята цих двох святих накреслюють межу двох періодів - літом та початком зими. Св. Дмитро постає як білобородий старець, лисий брат Св. Георгія. На Дмитрів день робітникам дають вихідний. Хоча Св. Дмитро не є тим персонажем який часто зустрічається у болгарському фольклорі. В субота перед святом вшановують Дмитрове задушення. У древньоболгарському календарі день св. Дмитра припадав на суботу, що наводить на думку, що ті свята відзначались в один день.

Архангел Михаїл - Єдиний з усіх архангелів, що запосів в болгарськім фольклорі. Він постає як посланець Бога, він проводжає душу людини в рай або просто як посланець, виконує доручення Господа чи святих. Архангел Михаїл постає як власник стад і дев'яти сімей "костадинів", тобто царів. Відповідно однієї пісні Божа мати посадила три дерева, які родять золоті яблука. Ті дерева охороняє архангел, які він перераховує, той архангел то Михаїл. Якщо хто побачить яблука і візьме їх таємно від охоронця то використовує як ліки. З тої пісні постає ще одна функція архангела Михаїла, а саме лікувальна. Архангел Михаїл також вважається першим смертним царем і шаманом, якого можна порівняти з авестійським Йімою та водійським Ямою. Підстави для того дає пісня, в якій його ім'я пов'язане з Янкулом що має синів, названих "костадинами", то загальна назва царів. Це ім'я звичайно пов'язане з християнством.

Вогняна Марина - Вона є захисницею від пожеж. Вогняна Мирина має царське походження. Її матір'ю є цариця Домна, яка народжує її взимку, як і сонце. Свята є нареченою, що стане дружиною Сонця взимку на Георгіїв день. Її свято відзначається в середу влітку (17 липня) та відомий як Гарячниці, що тривають три дні. В цей день розпалюють новий, божий, дикий вогонь, який був загашений на першу Гарячницю (15 липня). Її ім'я подекуди поєднують з Богородицею і кажуть - свята Марія. Саме ж ім'я Марина може привести нас до слів "вогняна, сонячна", які походять з одного і того ж кореня що і східноіранське слова "mar", себто Сонце. В Странджі, Родопі та по течії р. Струма і р. Мєста ця свята відома як покровителька змій та лікування від їхніх укусів. Отже вона вшановується як знахарка та покровителька шлюбів. В одній пісні про розділ землі три світі, а саме - св. Ілля, св. Іван та св. Нікола називаються її братами.

Господь - в болгарському фольклорі його образ не має нічого пов'язаного з християнського розуміння. Називають його Вишнім або дідо господь. Постає як будівничий храму для людських душ, що робить його властителем життя та смерті. В фольклорі він зображується під двома образами - людиноподібним та рослиноподібним. В людиноподібній личині він зображається наїзником коня або сонячного оленя, який розділяє світ між святими після його сотворіння. В рослиноподібній личині він постає переважно як дерево. Дерево є символом що зображує світи, так само як і великий рід. Болгарський Господь не являє собою небо сам по собі, а власне творчі сили, які перетворюють хаос у лад. Дмитро Марінов зауважував, що в болгарському фольклорі немає слідів від його шанування як неба. Господь швидше є символом єдиної родини, а земля-матінка, є дружиною в тій родині. Він мешкає в одному домі. Існує вірування, що в давні часи Господь ходив і жив на землі, але опісля опинився на небі.

Третя група

Янкул - в різних частинах країни він зустрічається під різними іменами. Відомий як Янкул воєвода, Дан воєвода, Старий Яно, Данкул воєвода. Він постає як багата людина, що має багато стад та велику родину. Він називається баном, тобто управителем краю. В його образ вплетено багато жрецьких функцій, що його сильно пов'язує із св. Іваном, тими функціями є опікування кумівством та побратимством, вінчанням та хрещенням. Його син став царем за бажанням колядників. Одне з його імен - Дан. Жінку Янкула знають під ім'ям Янкулиця, Яна, Дана. Ті імена нагадують Денницю, сестру Сонця. Денниця є дівчиною змією, яка зустрічає Дана воєводу після полювання.
Хатня цариця - це ім'я тлумачиться виключно як господиня. Вона є матір'ю Вогняної Марини. В одній пісні вона постає як ластівка і летить по сліду св. Еньо в червоних хмарах. Хатня цариця є земною володаркою, але її ім'я є узагальнюючим, а також подібне на імя першої земної цариці - наприклад порівняйте зі скитською, яка зветься Табіті скитською царицею. Це може привести нас до наступного передбачення - якщо Сонячна матір є богинею землі в цілому, то Хатня цариця є богинею обмеженого простору - градів і також є шаманкою. Її шаманський образ (летюча слідом за св. Еньо) наближається й до св. Ніколи і до св. Івана. Хатню царицю можна до певної порівняти із "скитською" Табіті - богиня священного домашнього вогнища.

Частина тих функцій перейняла на себе Божа матір при запровадженні християнства.

Цар Костадин - то персонаж який часто в болгарському фольклорі. Найчастіше згадується в піснях про царство. Інша думка, що він можливо є образом візантійського імператора, який володіє Каравлашкою та Богданським. Цар Костадин є болгарським володарем. Він є персонажем багатьох пісень що дає підстави вважати, що ім'я Костадин є загальним для царів. В одній пісні цар Костадин показаний узурпатором влади, яку пізніше передає законному спадкоємцю, якого звуть Іванчо. Що нагадує св. Івана, а водночас дає підстави вважати, що св. Іван - Янкул є перший володар.

Дойна - є героїнею багатьох народних пісень, особливо колядок. Вона постає дочкою володаря, має дев'ять братів, що пов'язує її з архангелом Михаїлом. Дівчина Дойна зводить град і оголошує, що якщо хтось встигне його захопити то зможе одружитись з Дойною. В іншій пісні подібній змістом до згаданої говориться, що той град є Будим град. Цікавим є місце де розташовується град в тій пісні. Те місце знаходиться між небом і землею, а будували його найімовірніше Господь та самодиви. Можливо той град є язичницьким раєм а бо щонайменше мідний тік. Дойна якоюсь мірою наближається до Хатньої цариці і є найголовнішою по ній, обоє вони є бездітними поки володарюють. Різняться тим, що якщо Хатня цариця народжує дітей від живої істоти, то Дойна народжує дітей від каменю, які також перетворюються на камінь.

Ім'я Дойна вповні можливо означає "володарка, господиня", що походить від слова "domina".

Король Будин - цей персонаж рідко зустрічається в піснях, але тут ми розглядатимемо згадки що є в фольклорі поблизу граду Будин (Будим). Сама назва "король Будин" означає короля (володаря) граду Будим. В одній пісні він постає як володар, що має сина Михайла та доньку Ірину. Саме ці відомості наближає його до Дана воєводи, та до архангела Михаїла, які є володарями граду Будим. Дослідники пов'язують ім'я граду з Будапештом, а той може бути пов'язаний з ім'ям Відин, себто Бєдин.

Позаяк то є умовне місто - столиця Болгарської держави. Він є центральним - стожаром країни, відповідним Полярній зорі (Золотий стожар).

Після нашого викладу можна зрозуміти, що є 12 божеств, які увійшли в болгарський фольклор тим або іншим чином. То є Сонячна мати (Стара Божа матір, Богородиця), Сонце (Ісусу Христос, Молодий Бог), Місяць, Денниця (Яна, Дана), Янкул (Дан, Старий Яно; св. Іван), св. Ілля, св. Нікола, св. Вогняна Марина, Архангел Михаїл, св. Дмитро, св. Георгій, Господь. До них можна також додати Хатню царицю, з якою буде 13.

Основним елементом народних пісень є родина та продовження Роду. Тому підпорядковані і боги. Вони діляться на дві групи, які вступають в родинні стосунки. В витоках першої родини є Сонячна мати, в другої Хатня цариця. Від роду Хатньої цариці походить людський рід і найголовніше владарський і жрецький роди. Вони поділяють країну на три частини, а потім на дев'ять. Для такого висновку може вистачити лише розгляду пісні на зразок "поділу землі святими" синам Михаїла, яких є дев'ять і яких нарікають "касатадинами", тобто царями.

Закінчення

Все життя болгарського народу пов'язане з шануванням древніх богів, які створили світ та життя, як і закони за якими усе те розвивається. Центром древньої віри є рід та родина, творені довкола домашнього вогнища. Народ вшановує своїх предків і вірить, що вони захищають народ від усякого лиха, а тому люди прагнуть до примноження роду. Найбільшим скарбом для древнього болгарина була родина, яка згадується в багатьох народних піснях. Засновники нашого роду піднялись на небо і стали богами. Ними були не лише перші володарі, але й жерці, засновники обрядів та звичаїв. Самі боги створювали родини, як ми це побачили з дослідження. Вони ж опікуються примноженням добробуту.
В болгарському народі всякий голова роду і його дружина є жерцями та проводять основні дійства в усіх обрядах. А старійшина селища є головним жерцем в громадських обрядах і звичаях. Форма сім'ї та роду впливає і на державний рівень - царя який і є верховним жерцем, в ньому відбито образ верховного небесного Бога, який поставив царя на престол.

Література:

1. Калоянов, Анчо. Български митове. С. 1979
2. Калоянов, Анчо.Българският шаманизъм. С.1995
3. Калоянов, Анчо. Добър юнак с добра коня.В.1986
4. Димитрова, Иваничка. Българска митология. С. 1981
5. Народна поезия и проза. Т.2,Т.4. С.1988
6. Вековно наследство.т.1.С.1976
7. Венедиков, Иван. Медното гумно. С. 1995
8. Венедиков,Иван. Златният стожер на прабългарите. С. 1987
9. СбНУ т.2-т.60 С.1880-1994
10. Дражева, Райна.Гергьовден. С.1982
11. Ганева-Райчева, Валентина.Еньовден.С.1990
12. Василева,Маргарита.Коледа и Сурва.С.1988
13. Беновска-Събкова,Милена.Змеят в българския фолклор.С.1995
14. Веркович, Стефан И.Народне песме македонски бугара. С.1980 (фототипно издание)
15. Братя Миладинови.Български народни песни. С.1981 (фототипно издание)
16. Влескнига.Омск 2000