Украйна / Наука / Хуманитарни науки / История

Добре ще е да обърнете внимание на историята и изкуството на скитите, които са обитавали част от сегашните украински земи. Литература в България на скитска тематика има достатъчно. Няма да е зле и да си обогатите знанията и за сарматите.
Украинският език не е чак толкова труден и непознат колкото изглежда на пръв поглед.
...........

Про історію і передісторичне жите. Історія самим словом своїм означає розвідку, відомість, оповідання (від грецького кореня Fid , від, як наше відати, відомість), а прикладало ся воно перед усім до оповідання про минувшину свого краю і народу. Такі оповідання з початку держали ся усною памятю. Але пам'ять людська добре не держить подій довше як два—три покоління, а далі починає мішати, коли се оповідання навмисне не прибрано в якусь тривку форму, наприклад в пісню або в вірші призначені для запам'ятування. На певнійший Грунт стали ці оповідання, коли могли оперти ся на давнійші записки про колишні діла, особливо як ці записки робили ся сучасниками, тими що самі події ті переживали. За поміччю таких давнійших записок і оповідань стало можливим передавати пам'ять про події через довгий ряд поколінь незміненою і чистою. Старші історичні праці служили підставою для пізніших; нові історики, переймаючи від старших, додавали до них оповідання про події пізніші, і як би не було перерв та прогалин у такій роботі, то історія йшла і розвивала ся б неперерваним ланцюгом, оповідаючи про всі часи повно і докладно. Одначе на ділі воно ніколи не обходило ся без прогалин і переривів. Часто пропадали й старі записки й старі історичні оповідання, та й у різних народів різно починало ся й письменство, й списування оповідань про події і через те не у всіх народів історія однаково давня і однаково повна.

В наших сторонах письменство почало ширити ся перед 1000 роком по Христі, як почало ширити ся християнство. З того часу могли вже бути різні записки, і потім з сих записок дещо і використано, як списувано оповідання про давнійше життя в наших краях; одначе події з десятого віку (від 900—1000 р.) більше описувано з пам'яти. Для ранійшого часу дещо знаємо з писань іньших народів, у яких письменство й історія розвинули ся ранійше, особливо від письменників грецьких, а також і від римських, арабських, а нарешті й німецьких. Найдавнійші звістки про наші сторони йдуть з VII віку перед Христом, докладніші з V (2300 -2400 років тому), але тільки про чорноморське побереже, де ще тоді нашого народу не було, а про наш народ письменні звістки у чужих народів начинають ся геть пізніше, тільки коло 400 р. по Христі (1500 літ тому). Се зветь ся початок історичних часів — доки сягають писані звістки людські. Для нашого народу се значить півтори тисячі літ назад, або п'ятдесят людських поколінь, рахуючи коло ЗО літ на людське поколїннє; а для декотрих, приморських частин нашого краю—дві з половиною тисячі літ, або трохи більше.

Півтори, або дві з половиною тисячі літ се як на життя одної людини час дуже довгий. Але як порівняти з людським життям, від коли воно почало ся на землі, чи в наших таки сторонах—се час дуже короткий. Життя людське таке давнє, що його не тільки в сотні або тисячі років, але і в сотню тисяч літ не вбереш. Трудно його взагалі в наш звичайний рахунок взяти, можна тільки сказати, що дуже і дуже воно давнє, так що против нього наші дві тисячі літ історичного житія—се свіжа минувшина против давньої старовини: одні рахують людське життя на землі на 500 тисяч літ, иньші на міліон, бо таки, кажу, того на наш рахунок не можна добре перевести. І то все часи передісторичні: з них не зістало ся ніяких писаних звісток, і про те як жило ся тоді людям, можна зміркувати по різних слідах людського життя, що знаходять ся припадком під землею, або в печерах— різні вироби людські, струмент, посуд, угілє від огнищ, сліди житла людського, їжі (кістки й відпадки всякі). Про дещо можна зміркувати з тих давніх звичаїв, які ще тепер між людьми держать ся, або описують ся в старих книгах; такі звичаї живуть часом несказанно довго: вже люди й не знають, для чого вони саме так роблять, кажуть тільки, що „так годить ся", що так їх батьки робили, то й вони роблять. Потім можна неодно дорозуміти ся з самої мови—звідки те або се слово взяло ся. Наприклад слово руда значить тепер породу камінну з металічною примішкою, але саме се слово значить властиво мідь, а се через те, що мідь люди знали з усіх металів найперше; або напр. в давніх часах у нас слово скот значило Гроші давніх часів людське богацтво було в худобі, і за худобу все міняли або купували.

От помічаючи та розбираючи те все, наука вийшла далеко за межі писаних звісток, по-за границю історичних часів в глибини передісторичні. Вже вона може досить докладно, хоч і з-дебільшого тільки, сказати, як розвивало ся людське життя тому десять, двадцять, тридцять тисяч літ; як жили й господарили наші предки, як ще не знали ні заліза, ні іньших металів, як ще не вміли сіяти хліба, як не мали домашньої худоби; яку біду терпіли вони тоді і як поволі доходили кращого і легшого життя.

........
............

Грецькі кольонїї. Починаючи з VII, а може ще й VIII віку перед Христом на чорноморськім побережу -стали осідати Греки, що виходили сюди з ріжних своїх городів, тікаючи від ріжних усобиць і війн, шукаючи спокою та прожитку в сих сторонах. Сюди вже давнїйше приїздили торгувати їх земляки, привозячи ріжний крам з своїх країв та вимінюючи на всяку всячину в наших сторонах, а з часом осідали тут і на мешканнє. Так зявили ся грецькі городи-кольонїї на нашім побережу: Тіра на лиманї Дністра, Ольбія на лиманї Дніпра, Херсонес коло теперішнього Севастополя.Теодосія— де й тепер стоїть, Пантікапей—тепер Керч, Фанагорія напротив Керчи, Танаіс коло теперішнього Ростова, і богато ще иньших, меньше важних городів. Осї-даючи на нашім побережу, заводили вони всяке господарство, сіяли збіже, садили виногради, ловили рибу, а заразом вели й торговлю з сусїднїми народами, які тут мешкали. Продавали їм грецьке вино і оливу, грецькі матерії й ріжні убори, чудові вироби з золота і срібла, прегарну грецьку посуду росписану ріжчими малюнками. А за се діставали від них збіже і шкури, міхи ріжні й иньші товари їх краю, а особливо людей, невільників, і відвозили се на продаж в свої грецькі сторони. Вони їздили з своїми товарами далеко в глубину краю, і ріжні грецькі вироби заходили далеко на північ: в Київщині, Полтавщинї, в Харківщині можна побачити в старих могилах гроші сих чорноморських городів, грецьку .глиняну посуду від вина й оливи, грецькі вази і ріжні вироби з золота й срібла роботи грецьких майстрів. З тими товарами йшло в наші сторони й ріжне майстерство грецьке. Народи, що жили тут, набирали ся разом з товарами і ріж-них відомостей та умілостей від Греків, великих майстрів тодїшнього світа, а навіть переймали грецькі звичаї та обичаї. Геродот, грецький письменник, що побував сам в Ольбії в половинї V віку перед Христом. оповідає таку історію одного царя скитського Скіля на імя. Скілева мати була родом з грецького міста, навчила сина грецької мови й письма, і ставши царем, він любив дуже грецьке житє, часто їздив до Ольбії, і там лишивши своїх людей на передмістю, сам з Греками жив як Грек, брав участь в їх усяких ділах, а потім вертав ся знову до Скитів. Поставив навіть собі в Ольбії хату і мав там жінку, все потайки від своїх людей. Та вони кінець кінцем довідали ся про се, підглянули. як він святкував з Греками разом, збунтовали ся, настановили собі царем Скілевото брата, а його самого добувши, вбили за те, що від-цурав ся своїх звичаїв.

Але иньші племена таки цілі переходили на грецькі обичаї, мішали ся з Греками, переймали їх віру і звичаї. Так ширили ся через Греків ріжні новини, умілости, ріжні знання по наших сторонах, довгі столїтя, поки стояли сї грецькі городи. А коли вони, шукаючи захисту від ріжних диких народів, піддали ся під власть великого Риму, що тодї панував над усїм побережем Середземного моря, тодї стали через грецькі городи чорноморські поширювати ся також впливи і вироби римські, аж доки не впали сї чорноморські городи від походів ріжних воєвничих народів, що посунули сюди, в III—IV віках по Христі.

Степові народиГреки нам прислужили ся ще й тим, що від них маємо звістки про народи, які жили тодї в наших чорноморських степах.

Давнїйших жителїв нашого Чорноморя звали вони Кімеріями, але в тих часах дуже мало знали і про наші сторони, і про їх людність, і Гомерова Одісея описує наші сторони як країну вічного морозу і туману:

там Кімерійцї живуть, і їх місто і цїле їх царство хмарами вкутане вічно й туманом, бо яснеє сонце не поглядає на той край гарячим проміннєм ніколи.

В Гомеровій Іліядї є згадка про кочовників наших степів— славних кобилодоїльців молокоїдів убогих, найсправедливших між людьми.

Потім у пізнїйших письменників маємо вже докладнїйші звістки про тих степовиків.

Були то ріжні племена іранського роду, як теперішнї Перси; частина їх зістала ся в чорноморських і кавказських степах, а з Азії прибували ще нові, бо звідти почали тиснути ся до Туркестану турецькі народи з північної Азії. Одні з тих степових племен були більш хазяйновиті, сїяли збіже і з того живили ся. Иньші були чисті кочовники, що ходили з своїми стадами худоби, їли мясо, молоко кобиляче і сир; жили в кибитках, як теперешнї Калмики або Ногайцї. В VII, VI і потім в V віцї, саме тодї як Геродот побував в Ольбії й описав тутешнї сторони, старшувала над сими племенами орда Скитів, і від неї всі сї степові племена звали ся теж Скитами. Потім вона ослабла і гору взяла орда Савроматів, або Сарматів, і по її імени степові племена звали ся Сарматами. Се було в IV і III віках перед Христом. Ще пізнїйше, в часах коло Різдва Христового, взяла гору орда Алянська, і в 1 та II віцї по Христї степові кочові племена звали ся Алянами. Так зміняли ся ймення через переміну старших орд, що слабли й розбивали ся через вічні війни, які вели між собою, і від натиску все нових орд, що сунули сюди з Азії, з Туркестану, уступаючи ся під натисками турецьких орд. Під сим натиском степові орди і племена все посували ся на захід, з каспійських степів на Дін, з Дону на Дніпро, з Дніпра на Дунай. Декотрі мандрували в степи теперішньої Угорщини, на середній Дунай, иньші уступали ся далі на північ, на Поднїпровє; далеко в ліси одначе не могли заходити, бо привикли до житя степового, кочовмичого, переходячи з місця на місце з своїми стадами.

Так сї степові племена іранські товкли ся в наших степах яких тисячу лїт, від приходу Скитів до того часу як розгромили їх иньші народи—готи з заходу, а Гуни від сходу, і потім зістали ся тільки останки їх на Дону, на Кавказі і в Криму. На Кавказї й досі єсть нарід осетинський — се потомки тих степових народів, загнані в гори иньшими народами.

Звичаї степовиківТі степові племена називали ся ріжними йменнями, але вони були одного роду і мали у себе богато подібного. Головні орди, котрі старшували в степах, звичайно були дикі і воєвничі, тим і підбивали собі иньших; підвластні були більш хазяйновиті, покірні, тому піддавали ся тим дикунам. Про воєнні звичаї Скитської орди, що панувала в степах в V віцї перед Христом, богато оповідає Геродот, наслухавши ся про неї оповідань від чорноморських Греків.

Скит, убивши першого ворога на війні, пив кров з нього, а голови всіх убитих ворогів вони приносили до свого царя, і хто приніс голову, мав пайку здобичи, а хто не приніс, нічого не діставав. Хто вбив найбільше ворогів, тому показували всяку честь і на всенароднїх пирах йому давали подвійну порцію вина. З голови убитого ворога здирали з волосем шкіру (скальпували), і вичинивши такі шкірки, потім чіпляли на узду коня або робили собі з них ріжні причандали, лишаючи ся ними. В кождім окрузі було святище бога війни, на нїм стояв старий зелізний меч, як знак того бога; в честь його Скити що року справляли свято, різали на жертву всяку худобу, а з невільників узятих на війні теж з кождої сотні одного жертвували: різали його над чашею, збирали кров у чашу і виливали ту кров на меч.

Такі дикі і нелюдські Скити були не тільки до чужих, а й до своїх. Коли посварять ся між собою два Скити, особливо родичі, то йдуть перед царя і перед ним роблять поєдинок: хто кого г може, той того вбиває, з голови і собі робить чашу на памятку, обко вуючи золотом і сріблом, і при всякій оказії пишаєть ся перед гостями такими чашами, оповідаючи, як він тих усїх своїх свояків повбивав. Коли буває захорує цар Скитів, то скликають ворожбитів і кажуть їм угадати, через кого стала ся та хороба. Коли вони покажуть на когось, того зараз ловлять і питають, чи не покляв ся неправедно богом царського огнища (домовиком, що стереже царське житло). Як той не при-знаєть ся, то кличуть ще иньших ворожбитів; як вони покажуть на того ж, то його вбивають; як оправдують, то вбивають тих ворожбитів, що на нього показали. Накладають на віз дерева, запрягають волів, на віз саджають тих ворожбитів, підпалюють і так пускають.

Силу народу свого побивали також на похоронах царських. Тіло помершого царя потрошили і начиняли ріжними пахучими травами, аби тїло не гнило, і так обвозили по всїх підвластних сторонах, і куди його привезуть, піддані на знак свого жалю мають собі утяти волосе, урізати ухо, порізати чи подряпати руки, чоло, ніс, і проткнути стріли крізь ліву руку. По тій параді ховали царя над Дніпром, коло порогів. Вбивали одну з жінок його, по одному з ріжного роду слуг і дворян, і ховали разом з царем у могилї; убивали коней його і клали з ним, а також ріжну посуду золоту і срібну. А на поминках, що справа став ратуватя товариша; жінка ледво вискочила, а одна дитина згоріла, та Скит тим не журив ся: дїтей, каже, ще можу мату, та й не знати ще, що з них буде; а такого другого побратима, як сей товариш, що стільки разів показував минї свою любов, не знати чи знайшов би я.

И така нататък и така нататък....

Ще се водя от твоите точки:
"1.не ставам за твоя приятелка...годините ми май са с 2 отгоре горната ти граница "
Майната им на годините, моите са 40 с 2 отгоре.(пак повтарям, че първа точка беше в кръга на майтапа)

"2. не се имам за псевдоптриот ...нито пък приемам народа си достоен за подигравка или пък за щърбел или хърбел"
Някой (забравих вече кой) приемаше за положителна способността на народите на самоирония. Изглежда не си разбрала какво исках да кажа.

"3. ние сме тези които много са направили за тях...не е необходимо да ти напомням на чия азбука пишат" - е, и ний сме дали нещо на света.

"4.аз ти говаря за Украйна все пак нали не за Русия...и Ванга говори също за Русия" - не ми се връща назад да видя какво съм изтръскал за 4, а оттук не мога да му схвана смисъла. Да речем, че не е толкова важно.

"5.а какво ще кажеш за народ които до скоро приемаше себе си като руски ..сега като полски...а въртиопашките не са ми любимите птици"
- А какво ще кажеш за народ, чийто предишни управници се кланяха на руснаците доземи за щяло и нещяло, и чийто сегашни управници вършат същото пред US по същите поводи. Допълнение - всеки народ заслужава управниците си. А сега познай и кой е народа. Да не заобичаш въртиопашките.
Не го приемай като оплюване на съответния народ. Това не трябва да се премълчава за да не се повтаря. А ние вече го повтаряме.
Впрочем тая дандания с полските украинци е медийна шашарма. Някой го промърморил, друг го повторил, и сега всички го крещят. А украинците може и да не знаят за това.
А иначе Украино-Полско-Литовско-Руската история е достатъчно оплетена и изпълнена със взаимни влияния. Сегашните руснаци са взели участие в тая дандания едва накрая. Киевска Рус е включвала и няколко княжества, които днес са югоизточните полски територии. Между тях и Псковското княжество например, нямало никакви различия. 100 години след изгарянето на Киев от татарите по-голямата част от днешна Украйна е Литовска "губерния". Е, вярно Владислав Ягело плащал данък на Кримския хан. Полша също плащала. По това време Украйна отдавна е православна, Полша отдавна е католическа(а Литва все още много езическа), но май други разлики нямат. Заедно с Литовското княжество, след женитбата на Владислав Ягело за Ядвига (забравих вече коя), Украйна заедно с Великото Литовско княжество става полска територия. До този момент територията не е наричана "Украйна". Поляците и дават това име - в "окрайнината"(да пояснявам ли на старобългарски - на майната си). По традиция полевия хетман е украинец, коронния хетман - поляк, а казаците - избягали оттатък "украйнината" полски и всякакви други разбойници, впрочем със съответния граничарски статут.Но трябва да се прави разлика между тях и украинците, както още тогава е правена."Голямото разделяне" идва с Богдан Хмелницки. След него и поразиите около него, поляци и украинци се мразят вече 300 и повече години, а религията е използвана за разграничаване на националностите. От цялата тая неразбория печелят северните руски княжества с Москва начело (дотогава доста незначителни). Малко засегнати от вековните разправии в района, те успяват да укрепят независимостта си и, малко по малко, да сложат ръка на всичко наоколо. Всички те се различават едни от други по религията, по азбуката и по развитието на езиците през последните 500 г. Падежите им са еднакви (поляците даже имат един повече) Украинците казват "х" вместо "г", руснаците обратното, а поляците (както и чехите) подменят "р" с "ж", освен това полския е пълен с латински заемки. По това (главно) се различават, а си приличат по това, че всеки се мисли за най-великия (и псува останалите) и претендира за славянски праотец. В това отношение, въпреки "студеното си величие", руснаците са май най-толерантни към останалите(наслушал съм се на тежкарлъците на пияни полякини). Ако някой твърди, че полския и руския много се различават ще му дам следния обратен пример: Имах един познат индиец, който в периода 1982-86 учеше в България а през лятото заработваше на запад някой долар. Едно лято работи в Швеция и беше много доволен от поляците с които работел там. Питах го, на какъв език са контактували и той ми каза - на руски (беше учил една година руски в МЕИ, ама да не казвам как), "Ами тях как ги накара да говорят руски?" - Те си говореха на полски, беше отговорът му.
Сигурно е било голяма веселба, ама нямаше как да я гледам.

You can take the horse to the river but You can't make him drink.