|
потвърждавам написаното за правотата на потребителя.
В текста, споделен с ФБР, във Фейсбук въпреки всичко личат хакерски намеси.
Копие:
Вече е публикувано. При снимката на блок от ЯЕЦ в Украйна.
В неанонимния ми Фейсбук.
Българският и глобалният екип на Фейсбук да се оправя.
Собственик на ресурса, основан на моя рожден ден, е Сър Марк, сериозно присъствие във Форбс, чиито статии не мога да споделям от абв.поща, но аз писах на Форбс Инвестор, за това безборазие. Те знаят, не са бедни хора, все да имат връзки в някоя от многото разузнавателни служби на САЩ, така че Сър Марк не го мисля. Той не може да бъде пъдар на стадо, което нито се води,нито се кара.
Той е милиардер, а не овчар. Така че това не можете да публикувате българският екип и останалите - ами да се оправят.
Не можете да публикувате в момента
За да предотвратим злоупотреби, временно ограничихме акаунта ви.
Аз съм просто читател вече, не превеждам и покрай почистването на стаята уча езици, гледам едно-друго и както в годината на безработица си запълвам времето със самообразование. Адам Вайсхаупт - баварски илюминати, никнейм Спартак, основател на масонската ложа на 1 май 1776 година - сигурно би бил доволен - нали неговата теза е самообразоването. Сега а/// Написах НАПРИМЕР, а не АНАПРИМЕР, например ще изгледам отново този клип и започвам да уча един съвсем нов за мен - това е на български, гледано е отдавна и нищо ново не научавам: [url]https://www.youtube.com/watch?v=DDQOWQMfDlM[url] Ислямистите в Сирия убиват с оръжие от България 52,255 views •Dec 12, 2016 2297SHARESAVE Но тук вече знам що е то ДАЕШ - почти като руското даешь - даваш.
Ислямска държава със субтитри.
Този език винаги ми е харесвал, по-лесен е от китайския, така че вместо да скучая и да превеждам технически текстове срещу 4 евро на страница за хора, които не са си направили труда да оправят счетоводно нещата, поради което Българските данъчни ми наложиха максималната глоба от 2 500 евро или 5 000 лева, че и Топлофикация ме включи в делото за неплатени сметки и макар че партидата не се води на мен, бях осъдена заедно с мама на 8 март 2012 година без изпращане на призовка да платя над 2 600 лева като неизправен платец. Така че нямам поводи за песимизъм.
Без да подавам жалби и да правя удоволствие на чиновниците да се моля, безропотно плащах. Е, имам още 100 лева да внеса, след поръчка 1500 се отказах да внасям, поради разбираеми причини. Нов телефон, разходи разни... Но случих на съдии изпълнители, да са живи и здрави и от сърце им благодаря. Защото още през 2012 година ги уведомих за споделянето с Интерпол и за номера на писмото - заведено през януари 2012 година от отдел Ядрен тероризъм по повод кражбите - и още по-лошо, намесите в текстове на преводите ми за проекта АЕЦ Белене. Нямаше само технически преводи.
Госпожа Татяна Иванова, чийто уебмастър, по-големия й син не можа да оправи хакнатата ми поименна поща - хакнатата на три пъти - започна да ми праща документи на пдф файл по айсикю, да речем трудовите книжки на ядрените специалисти от бъдещия екип на атомната електроцентрала. За чиято сигурност се планираше да се грижи спечелилата конкурса за държавна поръчка българска охранителна фирма.
Тази централа се водеше строго охраняван обект и се предвиждаше заселването на водещи ядрени специалисти от различни националности, на атомния гигант Атомстройекспорт, за който гигант е превеждала дори самата Иванка Хиндалова-Шерстюк, от агенция Драгомани (драгоман в превод от тюркски означава преводач).
Така че поради свръхзаетостта на по-големия син на госпожа Иванова се наложи преводите ми - включително схемата за разположение на камерите, охрана на периметъра на АЕЦ Белене, срещу проникване на терористи и всички останали подробности, да бъдат пращани по служебната ми абв поща. На чието име неизвестни мои доброжелатели са регистрирали нова фейсбук страница с администратор усмихнато кученце.
Както и да е, да не дотягам с тази история, моето вече отдавна се смята като болестно обсебване, имам и здравно досие, с което никой здравомислещ бизнесмен, спечелил конкурса за подобен доходен и отговорен проект, не би ме наел да работя документи, представляващи строга държавна тайна.
Научих за офертата за набиране на екип от преводача Александър Велев, който навремето работеше в преводаческа агенция Сара - офиса до площад Славейков. Госпожа Ивановае набирала екипа с обява в клуб Преводачи на портала дир.бг. В който портал от 2000 година не само стоят мои лични данни, но се спряга и диагнозата ми - според тях шизофрения, в момента не мога да вляза в нито един от никнеймовете, до които доскоро имах достъп, на един от тях - титаник77 е с БАН до 2042 година.
В който изрично пише, че съм шизофреничка, е, малко по-грубо, шега в интернет стил.
От много, много време се питам как така са ме взели в екипа за преводи за секретен обект. С това досие нямам право дори да кандидатствам за българско гражданство. Сещам се, че през декември месец в Перник - живях там на квартира повече от половин година, защото не намерих за толкова нормални пари в София жилище, което да гарантира сигурност и на мен, и на информацията в компютъра ми.
Превеждала съм и за Хмелницка АЕЦ, и за другa украинскa ЯЕЦ, за Лукойл - Русия и Лукойл България, закона за хазарта на Република Сърбия, Закона за пещерите на Република Словения, кореспонденция на много Министерства на правосъдието - основно по линия Правна помощ, но и друга документация, също поверителна, за трансфер на оръжия, за изделия за газовия комплекс на Русия, използвани в строежи на века, за какво ли не и преди преводите за Белене.
Малко дълго стана изречението, но същността е: когато ме взеха в екипа аз се зарадвах и реших, че здравното ми досие е чисто, че там пише ПСИХИЧНО ЗДРАВА. Та така.
Дотегнах в блога си с темата ядрен тероризъм, затова станах просто читател в интернет. И понеже ми е стар навик от 2012 година да чета предимно образователни сайтове, отново почнах да чета в свободната уикипедия - където не съм стъпвала от години.
Е, вкъщи не можах повече от 20 години да обясня, че човек, владеещ на професионално ниво, потвърдено с документ от МВнР, 7 езика, няма как да е луд, да е психично болно и опасно за обществото лице. Има си съседи, които обясняват на близките ми тези неща.
Има си медии, журналисти, има си токшоу в края на краищата, особено по РТР - държавен канал на РФ.
И ето някои откъси от моите прочити. Реших да опресня украниския си език, но понеже в дипломата на СУ "Климент Охлридски", приложението към нея, пише, че имам отличен 6 по немски език, реших да съчетая четенето с научаванена немския на прилично ниво. Ами това е засега, ето малко откъси от прочитите ми.
Держава Ідель-Урал[ред. | ред. код] 📷Будинок офіцерів в Уфі, де відбувались засідання Національного парламенту (Милли Меджлису). Ідея створення тюркської держави Ідель-Урал бере свій початок у 1917 р., коли татарський національний рух вийшов на політичну арену і невдовзі розділився на дві течії: тюркистів (тат. "төрекчеләр") та ґрунтовиків (тат. "туфракчылар"). Тюркисти. Лідер — депутат Держдуми Садрі Максуді. Ця течія виступала за проєкт екстериторіальної національно-культурної автономії мусульман Внутрішньої Росії і Сибіру. Тюркисти вважали, що всі тюрко-мусульмани не проживають компактно на одній чітко окресленій території, а розкидані на величезних просторах. Тому створення територіальної автономії не зможе вирішити проблем тих тюрко-татар, хто не увійшов до її складу. Прихильники цієї течії вважали, що реалізація ідей опонентів-ґрунтовиків призведе до остаточного поділу російських мусульман на окремі нації, у той час як тюркисти прагнули організувати в Росії єдину мусульманську політичну націю. Тюркисти спиралася передусім на "ветеранів" національного руху в особі самого Максуді, а також Гаяза Ісхакі, Гумера Терегулова та інших. Їх головною соціальною базою була татарська національна буржуазія.[6] Гаяз Ісхакі та Садрі Максуді розглядали Ідель-Урал саме як державу тюрко-татар, а не як конфедерацію тюркських та фіно-угорських народів. Ґрунтовики. Прихильники лівих партій: ліві есери, більшовики, меньшовики-інтернаціоналісти. Виступали за негайне проголошення територіальної автономії більшої частини Ідель-Уралу, де мешкала основна маса татар, башкир та інших народів Поволжя. Головна соціальна база — національна інтелігенція, солдати та селянство.[7]
Ґрунтовики провадили активну пропаганду своїх ідей через власний татаромовний друкований орган — газету "Ирек", що видавалася в Уфі. Її головний редактор, Галімджан Ібрагімов, став першим ідеологом створення територіальної автономії на землях Ідель-Уралу. Зрештою, обидві протиборчі течії в Національному парламенті (тат. Милли Меджлис) дійшли згоди щодо будівництва обох проектів — національно-культурної та територіальної автономії.[8]
За задумом Галімджана Шарафа та Галімджана Ібрагімова столицею республіки Ідель-Урал мала стати Уфа. Це було велике територіальне утворення, що включало в себе 7-мільйонне населення: 3,7 млн татар і башкирів, 2,7 млн росіян і близько 0,5 млн чувашів, марійців і удмуртів. Татарський історик Ільнар Гаріфуллін стверджує, що чуваші, марійці та удмурти погодились брати участь у реалізації проекту з будівництва нової республіки. Башкири, чий ентр національного руху тоді знаходився в Оренбурзі, виступили із критикою будівництва Ідель-Уралу.[7][9]
Вже після краху Радянського Союзу ідея створення держави Ідель-Урал, у різних територіальних конфігураціях (Татарстан та Башкортостан, інколи ще й з Чувашією), почала набувати популярності у середовищі татарських національних організацій. Однак ідея спільної держави татар і башкир зіштовхнулась із гострим несприйняттям башкирських національних еліт, які вбачають у татарах асиміляційну загрозу.[10]
Крім того, протягом ХХ століття значно активізували свою політичну діяльність національні рухи фіно-угорських народів Поволжя, котрі вже не готові відігравати другорядні ролі у татарських політичних проектах, часто вбачаючи у них такі ж загрози, що походять і від російських імперців. Конфедерація Ідель-Урал[ред. | ред. код] 📷
Карта Ідель-Уралу Відповіддю на новітні суспільно-політичні виклики Поволжя стала поява нового політичного проекту — конфедерації шести республік під назвою Ідель-Урал.
Ця ідея була сформована в еміграційному середовищі представниками національних рухів татар та ерзян, які у 2018 р., на спільній прес-конференції у Києві, заявили про утворення суспільно-політичного руху "Вільний Ідель-Урал".
Спочатку «Вільний Ідель-Урал» ставив своїм завданням відновлення республіками Татарстан, Марій Ел, Удмуртія, Башкортостан, Чувашія та Ерзяно-Мокшанія (Мордовія) державного суверенітету. Однак, після прийняття Держдумою РФ закону, який зробив необов'язковим вивчення в школах національних республік їхніх державних мов, рух «Вільний Ідель-Урал» проголосив курс на створення національних демократичних держав Поволжя.[11]
«Вільний Ідель-Урал» бачить майбутнє Ідель-Уралу як союз незалежних держав Татарстану, Марій Ел, Удмуртії, Башкортостану, Чувашії і Ерзяно-Мокшанії. Кожна республіка буде здійснювати незалежну зовнішню і внутрішню політику. Для всіх держав буде створена єдина грошова одиниця, митний простір, армія і спільна охорона зовнішніх кордонів. Для досягнення поставленої мети «Вільний Ідель-Урал» використовує лише ненасильницькі методи боротьби.
За даними низки російських ЗМІ, рух має підтримку у політичних колах Естонії, України, Литви, Туреччини та США.[12][13]
Див. також[ред. | ред. код]
Вільний Ідель-Урал
Волго-Уральська історико-етнографічна область
Чуваська центральна рада Прометеїзм
Товариство співпраці націй Кавказу,
Ідель-Уралу та України Волзька Булгарія Туран Пантюркізм Легіон Ідель-Урал Оренбурзький коридор
Мукденський конгрес Примітки[ред. | ред. код]
↓ Показувати повністю ↑ Идель Урал (2018-03-21). Що таке Ідель-Урал?. Процитовано 2018-10-12. ↑ Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2018 года. ↑ Ідель-Урал – сплячий вулкан Росії – Літературний клуб Пломінь (uk). Процитовано 2019-12-26. ↑ Idel-Ural State - Academic Kids. . Процитовано 2019-12-26. ↑ Ukrainian Parliament Intensifies Support for Indigenous Minorities in Russian Federation. Jamestown (en-US). Процитовано 2019-12-26. ↑
Гаяз Исхаки: шакирдские будни, развод и политическая опала в жизни и творчестве. (ru). Процитовано 2019-12-26.
↑ Перейти до:а б Рожденный революцией. Татарскому парламенту исполнилось 100 лет. RFE/RL (ru). Процитовано 2019-12-26. ↑
Почему не удалось построить Идель-Уральскую республику. RFE/RL (ru). Процитовано 2019-12-26. ↑
Штат Идель-Урал: Что это было?. Милли Фирка (ru-RU).
2011-10-31. Процитовано 2019-12-26. ↑ Московский Кремль не помеха Четвертой Башкирской Республике. RFE/RL (ru). Процитовано 2019-12-26. ↑
"Свободный Идель-Урал" заявил о намерении "построить независимые национальные демократические государства". RFE/RL (ru). Процитовано 2019-12-26. ↑
Методы гибридной войны: Украина - плацдарм войны с Россией. nk.funfox.io. Процитовано 2019-12-26. ↑
Лактюшин, Владимир (2018-05-07). Киев поддерживает национал-сепаратистов в Поволжье. Русская Народная Линия. Процитовано 2019-12-26. Посилання[ред. | ред. код]
Офіційний сервер Республіки Татарстан — Азатлик Офіційний сервер Республіки Татарстан — Іттіфак Memoid.ru — Прогнози про територіальний розпад пострадянської Росії РІА «Новий Регіон» — Татарські націоналісти вимагають незалежності Казані від Москви Медіаспрут — Націоналізм у Татарстані: міф чи реальність [сховати] п о р
Татари
Етнічні групи ВолзькіМішари Кряшени Нагайбаки Астраханські СибірськіБарабинці Татари в Україні Історія Золота Орда Міщарський юрт Мухшинський улус Казанське ханство Астраханське ханство Сибірське ханство Тюменське ханство Касимовське ханство Московсько-казанські війни1535–1552 1552–1556 Ідель-Урал Татарська АРСР Татарстан Культура Сабантуй Кухня Тартарія Тамга ЛітератураШевченко Вікіпедія Одяг Мова Мішарський діалект Казаньский діалект Мова тюркі Яналіф Національний рух Джадидизм Іттіфак аль-Муслімін[ru] Ваїсовський рух[ru] Булгаризм[ru] Автономія тюрко-татар[ru] Товариство співпраці націй Кавказу, Ідель-Уралу та України Мукденський конгрес Ідель-Урал (легіон) Референдум про суверенітет Татарстану Всесвітній конгрес татар[ru] Міллі Меджліс татарського народу Всетатарський громадський центр Всесвітня ліга татар Іттіфак (партія) Союз татарської молоді Азатлик [сховати] п о р Прометеїзм Попередники Отель Ламбер Михайло Чайковський Теофіл Лапінський За нашу і вашу свободу
Товариство об'єднаних слов'ян
Союз автономістів Бюро народів Росії Ліга інородців Росії Союз народів З'їзд народів Росії Союз малих народів Поволжя Балтійська політична конвенція Організації Союз зближення відроджених народів Прометей (Париж)[pl] Прометей (Варшава) Товариство співпраці націй Кавказу, Ідель-Уралу та України
Комітет дружби народів Кавказу, Туркестану та України Східний інститут у Варшаві[pl] Науково-дослідний інститут Східної Європи[pl] Український науковий Інститут у Варшаві Преса Прометей (ревю) Прометей (журнал) Молодий Прометей Wschód-Orient[pl] Problemy Europy Wschodniej[pl] Польсько-український бюлетень Przegląd Wschodni[pl] Інформагенція Експрес[pl] Інформагенція Офінор[pl] Особистості Роман Смаль-Стоцький Олександр Шульгин Мустафа Шокай Акакій Чхенкелі Євген Гегечкорі Ной Рамішвілі Ісхакі Гаяз Ігнат Білий Михайло Фролов Ігнатій Мосшег[fi] Юзеф Пілсудський Едмунд Харашкєвич Тадеуш Голувко Влодзімєж Бончковський Влодзімєж Вакар[ru] Концепції Міжмор'я Ідель-Урал Козакія Наступники Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії Антибільшовицький блок народів Тиждень поневолених народів Організація непредставлених націй та народів Співдружність демократичного вибору [сховати] п о р Розпад Російської імперії Сибір нерадянські Сибірська республіка Каракорум-Алтайський округ Держава Бурят-Монголія Балагатська держава Монголія Забайкальська республіка Російська Східна Окраїна Тувинська Народна Республіка Якутський обласний уряд Тунгуська народна республіка Приамурське державне утворення[ru] Українська Далекосхідна Республіка радянські Далекосхідна республіка Приморська обласна земська управа[ru] Амурська трудова соціалістична республіка[ru] Степно-Баджейська республіка Тасеєвська республіка Мінусинська республіка війни¹
Повстання якутських конфедералістів Якутське повстання Повстання забайкальських козаків[ru] Повстання амурських козаків[ru] Зазейське повстання[ru] Західносибірське повстання Ідель-Урал нерадянські Автономія тюрко-татар[ru] Башкурдистан Оренбурзьке козацьке коло Ідель-Урал Чуваська центральна рада Комітет членів Установчих зборів[ru] Прикамський Комуч Тимчасовий обласний уряд Уралу[ru] війни¹ Башкирські антирадянські повстання[ru] Чаппанське повстання[ru] Середня Азія нерадянські Алашська автономія Туркестанська автономія Закаспійський тимчасовий уряд[ru] Бухарське ханство Хівинське ханство Тимчасовий ферганський уряд Центральноазійське повстання (1916) радянські Туркестанська РФР Північний Кавказ нерадянські Південно-Східний СоюзКубанська Народна Республіка Донська Республіка Калмицький військовий уряд Республіка Горців Кавказу Північно-Кавказький емірат Південь Росії Чорноморська республіка[ca] радянські Північно-Кавказька РРТерська РР[ru] Ставропольска РР[ru] Кубано-Чорноморська РРЧорноморська РР[ru] Кубанська РР Південний Кавказ нерадянські Закавказька Демократична Федеративна Республіка Грузинська Демократична Республіка Республіка Вірменія Республіка Гірська Вірменія Азербайджанська Демократична Республіка Карська республіка[ru] Аракська республіка Диктатура Центрокаспія Муганська диктатура радянські Бакинська комуна Муганська радянська республіка[ru] війни¹ Вірмено-азербайджанська війна Вірмено-грузинська війна Радянсько-азербайджанська війна Радянсько-грузинська війна Північний Захід нерадянські Білоруська Народна Республіка Польська Республіка Серединна Литва Литва Латвія Естонія Фінляндія Республіка Північна Інгрія Північнокарельська держава Олонецький уряд[ru] Карельський об'єднаний уряд Північна область[ru] Північно-Західний уряд[ru] Рада Західної Росії[ru] пронімецькі Королівство Польща Герцогство Курляндії і Семигалії Литовське королівство Королівство Фінляндія Об'єднане Балтійське герцогство радянські Фінська СРР Республіка Ісколата[ru] війни¹ Війна за незалежність Литви Війна за незалежність Латвії Війна за незалежність Естонії Громадянська війна у Фінляндії Перша радянсько-фінська війна Карельське повстання Слуцьке повстання Південний Захід нерадянські Українська Народна Республіка Українська Держава Вільна територія Кримська Народна Республіка Перший Кримський крайовий уряд Другий Кримський крайовий уряд Молдовська Демократична Республіка радянські Одеська РР Донецько-Криворізька РР Українська РР Українська НРР РСР Тавриди Бессарабська РСР війни¹ Радянсько-українська війна Польсько-українська війна Польсько-радянська війна Імперіалісти² Російська імперія Російська республіка РРФСР Комітет членів Установчих зборів[ru] Російська держава СРСР Сили самостійники та автономісти Українська Центральна Рада Міллі Фірка Сфатул Церій Рада БНР Литовська Таріба Козачий націоналізм Грузинські меншовики Дашнакцутюн Мусават Комі автономіст чукор Марій ушем Чуваська національно-соціалістична партія Іттіфак аль-Мусульмін[ru] Малий курултай Алаш-орда Младобухарці[ru] Младохівинці Басмацтво Сибірське обласництво Якутський трудовий союз федералістів[sah] Бурнацком[ru] Хакаський національний рух Бунд об'єднання самостійників³ Союз автономістів Союз народів Ліга інородницьких народів Росії Бюро народів Росії З'їзд народів Росії Союз малих народів Поволжя Прометеїзм централісти Чорносотенці Білий рух Кадети Есери⁴Праві Ліві ЕсдекиМеншовики Більшовики⁵ інші АнархістиМахновці Зелений рух ІнтервентиАнтанта Центральні держави Події Перша світова війна Центральноазійське повстання (1916)
Російська революція
Лютнева революція Жовтневий переворот Українська революція Громадянська війна Декларація прав народів Росії Утворення СРСР ¹ Більшість військових конфліктів більшовиків та білих з новими державними утвореннями не виділяють з Громадянської війни. ² Претенденти на усю територію колишньої імперії. ³ Включно з автономістами. ⁴ Есери офіційно визнавали право націй на самовизначення. ⁵ Більшовики офіційно визнавали право націй на самовизначення за умови встановлення більшовицького уряду. Категорії: Тюркські країни Тюркські етнічні краї Історичні краї Росії Навігаційне меню Ви не увійшли до системи Обговорення Внесок Створити обліковий запис Увійти Стаття Обговорення Читати Неперевірені зміни Редагувати Більше Пошук Головна сторінка Поточні події Нові редагування Нові сторінки Випадкова стаття Участь Портал спільноти Кнайпа Довідка Пожертвувати Інструменти Посилання сюди Пов'язані редагування Спеціальні сторінки Постійне посилання Інформація про сторінку Цитувати сторінку Елемент Вікіданих Статистика відвідувань Посилання за ID Друк/експорт Створити книгу Завантажити як PDF Версія до друку В інших проектах Вікісховище Іншими мовами Български English Español Français 日本語Русский Türkçe اردو 中文Ще 20 Редагувати посилання Цю сторінку востаннє відредаговано о 15:57, 7 червня 2020. Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike; також можуть діяти додаткові умови. Детальніше див. Умови використання.
Ітиль (Атіль) — остання столиця Хозарського каганату з VIII по XIV століття. Більшість сучасних дослідників локалізує місто у пониззі Волги (Ітилю), у районі сучасної Астрахані. Ітиль був розташований на перехресті великих торговельних шляхів. Тут купці із території сучасної України мали свої оселі.[1]
Ісламська Держава[ред. | ред. код] Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Перейти до навігаціїПерейти до пошуку Не плутати з ісламськими державами — державами, що влаштовані на засадах халіфату. Ісламська Державаараб. الدولة الإسلامية‎Участь у війнах: Громадянська війна в Сирії Війна в Іраку Друга громадянська війна у Лівії (2014—2017) Релігійні війни в Нігерії та інші конфліктиAQMI Flag asymmetric.svg Прапор організацiї Syrian Civil War map.svg Примітка: В Сирії є багато пустельних районів з обмеженим населенням. Ці області відображаються під контролем тих сил, що утримують найближчі дороги і міста.Ситуація в Сирії станом на 25 січня 2018Контролюється ЗС СиріїКонтролюється Ісламською ДержавоюКонтролюється ЗС Сирійського КурдистануКонтролюється Сирійської опозицієюКонтролюється Фронтом Ан-Нусра Cформоване:з 15 жовтня 2006 року — до сьогодніІдеологія:саляфітський джихадизм салафізм сунітський ісламізмЛідери:Абу Бакр аль-Багдаді † Абу Муслім аль-Туркмані † Абу Алі аль-Анбарi Абу Айман аль-Іракі Абу Мухаммад аль-Аднанi Аль Бара Шишані Абу Омар аль-Шiшанi Абу Ібрагім аль-Гашемі аль-КурашіШтаб-квартира:Баакуба (15 жовтня 2006—2013) Ар-Ракка (2013—2017) Меядін (2017) Абу-Кемаль (2017)Чисельність:На території Сирії та Іраку20,000—31,000 (оцінка ЦРУ) За межами Сирії та Іраку 32,500—57,800 (дивіться Війська ІД) Загалом 52,500—257,800Commons-logo.svg Ісламська Держава у Вікісховищі Ісламська Держава (ІД, араб. الدولة الإسلامية‎, ад-Даулят аль-Ісламійя), до 29 червня 2014 року Ісламська держава Іраку та Леванту (ІДІЛ; араб. الدولة الإسلامية في العراق والشام‎, ад-Даулят аль-Ісламійя фі ль-Ірак уа аш-Шам; ДАІШ[1]) — невизнана мусульманська терористична держава[2] (халіфат з 29 червня 2014)[3][4] і міжнародна[5] терористична[6][7][8][9], мілітаристська група напрямку салафітський джихадизм. На березень 2015, мала контроль над територією з населенням 10 млн чоловік в Іраку і Сирії, і номінальний контроль над маленькими областями Лівії, Нігерії і провінції Нангархар в східному Афганістані. Група також діє або має філії в інших частинах світу, у тому числі Південній Азії. Безпосередня попередниця ІДІЛ — угрупування «Ісламська держава Ірак», яка була утворена у 2006 році в Іраку шляхом злиття одинадцяти радикальних ісламістських угрупувань на чолі з місцевим підрозділом «Аль-Каїди». Зміст Назви[ред. | ред. код] Організація мала різні назви від дня заснування[10] Група була заснована у 1999 р. йорданським радикалом Абу Мусаб аз-Заркаві, Джамаат ат-Таухід валь-Джихад, «Організація Монотеїзму і Газавату». У жовтні 2004, аз-Заркаві присягнув на вірність Осама бен Ладену і змінив ім'я групи на «Організація Основ Газавату в Месопотамії[en]», загальновідома як Аль-Каїда в Іраку.[10][11] Хоча група ніколи не називала себе Аль-Каїдою в Іраку, це була її неофіційна назва.[12] У січні 2006, Tanzim Qa'idat al-Jihad fi Bilad al-Rafidayn об'єдналася з деякими іншими іракськими повстанськими групами, і утворила Дорадчу раду мухаджирів[13] (англ. Mujahideen Shura Council) аз-Заркаві було убито у червні 2006. 12 жовтня 2006, Дорадча рада мухаджирів об'єдналась з декількома більшими повстанськими фракціями, і 13 жовтня проголосила заснування ad-Dawlah al-ʻIraq al-Islāmiyah, також відома як Ісламська Держава Іраку (ISI)[14] Керівництво цієї групи було Абу Омар аз-Багдаді (англ. Abu Omar al-Baghdadi[en]) і Абу Айюб аль-Масрі[en].[15] Після того, як Масрі було убито під час американсько-іракської спецоперації в квітні 2010, аз-Багдаді став новим лідером групи. 8 квітня 2013, організація що здійснювала експансію в Сирію, була перейменована на Ісламську Державу Іраку і Леванту. 29 червня 2014, група перейменувала себе у ad-Dawlah al-Islāmiyah (الدولة الإسلامية, («Ісламська Держава») і оголосила себе всесвітнім халіфатом[16][17][18] Відповідно, назва «Ірак і Левант» було видалено з усіх офіційних згадувань, і офіційна назва стала Ісламська Держава від дати декларації. Назва «Ісламська Держава» і запровадження халіфату зазнали нищівної критики міжнародної спільноти і ведучих мусульманських груп, що відмовилися користуватися ним.[19][20][21][22][23][24][25][26] Цілі всесвітнього халіфату[ред. | ред. код] Починаючи щонайменше з 2004, провідна мета групи була заснування Ісламської Суннітської держави[27][28] Особливо, ІДІЛ прагнув встановити халіфат, Ісламську державу на чолі з халіфом, що є наступником Пророка Мухаммеда.[29] У червні 2014, ІДІЛ видав документ, в якому зазначається генеалогічне дослідження походженням його лідера аль-Багдаді від Мухаммеда на оголошенні нового халіфату 29 червня, організація призначила аль-Багдаді його халіфом. Як халіф, він вимагає відданість усіх набожних мусульман у всьому світі, згідно з ісламською юриспруденцією[30] ІДІЛ має на меті розширення свого впливу на всю земну кулю[31] не рахуючись з людськими жертвами[32] Карта що циркулює інтернетом, показує історичні області колишніх Мусульманських держав в Європі, Близькому Сході, і Африці, які ІДІЛ планує приєднати до своєї держави[33][34][35][36][37][38][39] Територіальні зазіхання і міжнародна присутність[ред. | ред. код] У Іраку і Сирії, ІДІЛ використовує існуючу адміністративно-територіальну систему, тільки-но перейменував адміністративні одиниці у вілайати або провінції. У червні 2015, офіційно проголошено створення філій в Лівії, Єгипті (Синайський півострів), Саудівській Аравії, Ємені, Алжирі, Афганістані, Пакистані, Нігерії і Північному Кавказі. За межами Іраку і Сирії, має підконтрольну територію тільки в Сінаї, Афганістані, і Лівії.[40] IДІЛ також має представництво в Марокко, Лівані, Йорданії, Туреччині, Ізраїлі і Палестині, але не має офіційних філій в цих країнах[40] Лівійська провінція[ред. | ред. код] У квітні 2014 року загін бойовиків ІД увійшов у Лівію, і в жовтні захопив контроль над прибережним містом Дерна, але в середині 2015 року бойовики ІДІЛ були вибиті із міста[41]. Влітку 2014 року в Лівії почалася громадянська війна між лояльним до ісламістів Загальним національним конгресом і новим парламентом — Палатою депутатів. ІД виступило в конфлікті як «третя сторона». До лютого 2015 року бойовики тримали в облозі великий лівійський порт Сирт і контролюють розташоване поруч місто Нофалія, а також нафтове родовище аль-Мабрук на південь від Сирту[42]. Синайська провінція[ред. | ред. код] 10 листопада 2014 члени організації «Ансар Бейт аль-Макдіс» присягнули на вірність аль-Багдаді і стала називатися «Вілаят Синай»[43][44][45][46] Угрупування має 1,000-2,000 вояків.[47] Угрупування «Вілаят Синай» також діє в секторі Газа, називаючи себе Ісламською Державою в секторі Газа[48] 19 серпня 2015, члени групи підірвали штаб-квартиру Сил безпеки Єгипту, в північному Каїрі, поранивши 30 чоловік[49] Алжирська провінція[ред. | ред. код] Члени угруповання Джунд Аль-хілафа (араб. جند الخلافة‎) присягнули на вірності аль-Багдаді у вересні 2014.[50] Також у вересні 2014 вояки цієї фракції в Алжирі відрубали голову французькому туристу Herve Gourdel. З того часу, даних про дії угруповання майже немає, у грудні 2014 алжирські сили безпеки знищили керманича фракції Халід Абу-Сулеймана[51] Хорсанська провінція[ред. | ред. код] 📷 Чорним кольором на карті показані території, контролювані терористами Ісламської Держави в Афганістані. 26 січня 2015, було проголошено Хорсанську провінцію (Вілаят Хорсан) на чолі з Хафізом Саїдом Ханом й Абдула Рауфом, після того як обоє присягнули аль-Багдаді. Назва Хорсан посилається на історичний регіон, який включає Афганістан, Пакистан, й «інші сусідні землі»..[52][53][54][55] Проте вже 9 лютого 2015, Абдулу Рауфа було убито під час авіанальоту літаків НАТО.[56] 18 березня 2015, було знищено афганською урядовою армією Хафіза Вахіді (в.о. губернатора)[57] Ємен[ред. | ред. код] 📷 Чорним кольором на карті показані території, контролювані терористами Ісламської Держави в Ємені. 13 листопада 2014, непізнана фракція в Ємені присягнула на відданість ІДІЛ. У грудні того ж року ІДІЛ впровадив активну присутність усередині Ємену, маючи конкурента Аль-Каїда на Аравійському півострові.[58][59][60]. У лютому 2015, фракція Аль-Каїди Ансар Аль-шаріа[en] присягнула на відданість ІДІЛ[61] Оскільки Єменська громадянська війна зазнала ескалації у березні 2015, вояки ІДІЛ почали бойові дії проти хуситів у мухфазах Хадрамаут, Шабва, Сана[62][63] Західно-Африканська провінція[ред. | ред. код] 📷 Чорним кольором на карті показані території, контролювані терористами Ісламської Держави в Нігерії. 7 березня 2015, керманич Боко Харам Абубакар Шекау склав присягу ІДІЛ через звукове повідомлення, відіслане через Твіттер..[64][65] У публікаціях IДІЛ від кінця березня 2015 Боко Харам згадується як Wilayat Gharb Afriqiya (Західно-Африканський вілоят). Північно-Кавказька провінція[ред. | ред. код] Деякі командири Кавказького Емірату в Чечні і Дагестані присягнули на вірність IДІЛ наприкінці 2014 і на початку 2015[66] 23 червня 2015, представник ІДІЛ Абу Мухамад Аль-аднані склав присягу відданості й анонсував нову Кавказьку Провінцію (Wilayat Al-qawqaz) під керівництвом Рустама Асельдерова.[51][67] Керівництво[ред. | ред. код] Керівником «ІДІЛ» був Абу Бакр аль-Багдаді[68]. Державний департамент США обіцяв нагороду у 10 млн доларів за інформацію про його місцеперебування. Він також відомий на прізвисько Абу Дуа, і у США вважався одним з найнебезпечніших екстремістів. Аль-Багдаді народився 1971 року в іракському місті Самарра і називав себе спадкоємцем пророка Мухаммеда. Він вивчав іслам в Університеті Багдада, тривалий час воював на боці іракської Аль-Каїди. Американці заарештовували його 2005 року, але через чотири роки звільнили. Він був проголошений головою Ісламської держави Іраку — до якої тоді ще не входив Левант — у травні 2010 року. 27 жовтня 2019 року Президент США Дональд Трамп підтвердив, що Абу Бакр аль-Багдаді був знищений в ході операції ЗС США в сирійському Ідлібі. В загальній складності операція з ліквідації аль-Багдаді тривала чотири години, було задіяно вісім вертольотів, безпілотники, десант. Новим лідером ІДІЛ став Абдулла Кардаш (Хаджі Абдула аль-Афари).[69][70][71][72][73] Ще однією значимою фігурою є голова Аль-Каїди Айман аль-Завахірі. За нього дають винагороду — 25 млн $. Аль Бара Шишані — амір джамаата «Ахадун Ахат» в провінції Латакія в Сирії. Один з ключових керівників ІДІЛ, громадянин Грузії. З 2013 року він був заступником військового аміра Абу Умара аш-Шишани, це одна з найвищих посад ІДІЛ. 2016-го, після ліквідації аш-Шишани, Аль Бару виїхав до Туреччини, влітку 2018-го прибув до України за підробленим паспортом. 15 листопада 2019-го його було затримано співробітниками СБУ в будинку, де він жив у Київській області[74]. Чисельність та озброєння[ред. | ред. код] На думку аналітиків група налічує приблизно 10 тисяч бойовиків. Припускають, що «ІДІЛ» отримує кошти від індивідуальних спонсорів з країн Перської затоки. Також джерелом прибутків ІДІЛ є грабіжництво, викупи за заручників та продаж наркотиків. Угрупування вже контролює багату на нафту місцевість на півночі Сирії. Із захопленням Мосула в Іраку його позиції зміцнилися. Є інформація, що вони отримали 425 млн доларів, які зберігалися у національному банку в Мосулі, і що невдовзі джихадисти можуть захопити найбільші в Іраку нафтові родовища у Байджі, на південь від Мосула. Під час боїв в районі іракського міста Байджі (за 200 км на північ від Багдада) бойовики Ісламської держави захопили на одному зі складів іракської армії сучасні протитанкові ракетні комплекси 9К129 «Корнет-Е» російського виробництва. Дані комплекси були поставлені іракській армії з Росії в 2014 році[75]. Економіка[ред. | ред. код] В перші роки громадянської війни в Сирії ІДІЛ черпав фінансову підтримку переважно з-за кордону, отримуючи левову частку грошей, які йшли на підтримку салафітських угруповань з боку країн Перської затоки, і частину тих, що йшли на підтримку «демократичної опозиції» з боку США. Навесні 2014 року територія ІДІЛ становила 250 тис. кв. км. і вона стала фінансово самодостатньою. Аналітики виділяють п'ять основних джерел наповнення бюджету ІДІЛ на тому етапі:[76] Податки (зокрема спеціальний податок з немусульман, податок за невідвідування мечеті п'ять разів на день, вимагання, грабунки банків, напади на крамниці); конфіскація частини зарплат іракських урядовців, які продовжували їх отримувати від іракського уряду; рештки промисловості і сільське господарство. Торгівля нафтою і газом через Туреччину. Туреччина отримувала з цього як фінансову (частина прибутку), так і політичну вигоду (підтримка сил, ворожих до режиму Ассада і курдського руху). В 2014 року доходи з цієї статті оцінювали в 3 млн дол. на день. Цей експорт був можливий передусім завдяки низьким цінам на нафту і газ, які іноді становили 1/3 від ринкових. Нафта з ІДІЛ виходила на ринок як турецька. Грабунок, контрабанда і нелегальна торгівля творами мистецтва та історичними предметами. Показове нищення храмів і статуй в таких містах як Пальміра стосувалося тих об'єктів, які були занадто великими для транспортування і продажу. Також ІДІЛ видавав дозволи на чорну археологію серед місцевого населення, з чого брав певний податок. Викупи за викрадених іноземців. Продаж наркотиків (переважно героїну з Афганістану в Європу). Історія[ред. | ред. код] Акції до 2014 року[ред. | ред. код] Одним з перших терактів, за який угруповання взяло відповідальність, був підрив фугасу поблизу міста Баакуба в провінції Діяла (Ірак) 6 травня 2007, внаслідок якого загинув російський фотокореспондент Дмитро Чеботаєв і 6 американських військовослужбовців. Починаючи з 2009, угруповання регулярно заявляє про свою відповідальність за вибухи, напади та інші злочини[77], зокрема. 25 жовтня 2009 — підрив двох начинених вибухівкою автомобілів в центрі Багдада (біля будівель адміністрації губернатора і міністерства юстиції): загинули 155 осіб. 31 жовтня 2010 — Захоплення заручників в кафедральному соборі Багдада, що належить Сирійській католицькій церкві: загинули 58 осіб. Сирійський фронт: на початку серпня 2013 бойовики ІДІЛ атакували позиції курдських бойовиків на прикордонних з Туреччиною територіях Сирії[78]. Восени 2013 року бойовики ІДІЛ вели бойові дії в районі сирійських міст Ідліб, Алеппо[79] і Аазаз як проти «Вільної сирійської армії»[80], так і проти курдських ополченців[81]. Наприкінці 2013 року ІДІЛ установив контроль над сирійським містом ар-Ракка, який став неофіційною столицею ІДІЛ в Сирії. Місто швидко було впорядковано, засновані шаріатські суди, управління містом ґрунтується безпосередньо на ісламських законах[82][83]. Наступ 2014 року[ред. | ред. код] Докладніше: Наступ у Північному Іраці (2014) Угруповання здобуло широку популярність улітку 2014, коли бойовики розпочали повномасштабний наступ на північні та західні райони Іраку, а також в північній Сирії (Курдистан). 4 січня 2014 — бійці ІДІЛ установили контроль над містом Фаллуджа[84]. 10 червня 2014 — на п'ятий день вуличних боїв в Мосул[85] і (мухафаза Найнав) бойовики ІДІЛ примусили частини Збройних сил Іраку втікати. За армією пішли чиновники і шиїтське населення двохмільйонного міста[86]. За даними BBC, упродовж доби місто залишило близько чверті населення[87]. До 11 червня бойовики ІДІЛ захопили Тікрит[88], впритул наблизившись до Багдаду. 15 червня бойовики захопили Талль-Афар[89]. 23 вересня 2014 США і Бахрейн, Йорданія, Катар, Об'єднані Арабські Емірати та Саудівська Аравія завдали ракетно-бомбових ударів по позиціях угрупування «Ісламська держава» в Сирії. Крилаті ракети запускалися з американських бойових кораблів в Перській затоці та Червоному морі приблизно по двох десятках цілей, у тому числі по штаб-квартирі угруповання «Ісламська держава» в місті Ракка (схід Сирії)[90]. 24 вересня завдано авіаудари по бойовиках «Ісламської держави» біля міста Алеппо рано-вранці. Унаслідок попередніх авіаударів ліквідовано приблизно 120 бойовиків[91]. 25 вересня збройні сили США та союзників із арабських країн завдають авіаударів по позиціях екстремістів у Сирії. Цього разу військові атакували нафтопереробні заводи, контрольовані терористами, у кількості 13-ти — удари завдані по 12. За підрахунками служб США, щоденно ці об'єкти приносять екстремістам до 2 мільйонів доларів прибутку[92]. 27 вересня міністерство оборони США заявило, що вважає за необхідне ввести війська до Сирії та Іраку — для боротьби з угрупованням «Ісламська держава». Про це оголосив голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Мартін Демпсі[93]. 28 вересня до військових ударів США (F-22) приєдналися Йорданія та Об'єднані Арабські Емірати. Авіація атакувала терористів у Сирії та Іраку, завдано точкових ударів — табір терористів біля міста Хасеке, командний пункт та аеропорт біля міста Манбідж (Сирія), позиції ісламістів у Іраку — загалом сім авіаударів. На це підрозділ «Аль-Каїди» — угрупування «Джебхат ан-нусра» — заявило, що збирається помститися та завдати США удару у відповідь[94]. 5 жовтня стає відомо, що угруповання «Ісламська держава» захопило частину стратегічних висот над південними підступами до заблокованого курдського міста Кобані[95]. 10 жовтня ВПС США атакували позиції бойовиків поблизу міста Кобані, знищено танк, кулеметна точка, дві захоплені бойовиками будівлі. Станом на середину жовтня 2014-го в результаті боїв між захисниками курдського міста Кобані і терористами, що намагаються його захопити, загинули понад 550 осіб. З 16 вересня в місті загинули 553 людини, серед них — 298 були членів «Ісламської держави». Серед загиблих — 20 цивільних, 17 з них були страчені бойовиками[96]. 16 жовтня 2014-го керівництво Італії повідомляє, що направить до Іраку 280 військовослужбовців, для надання допомоги в боротьбі з бойовиками угруповання «Ісламська держава» — у складі міжнародної коаліції[97]. 2019[ред. | ред. код] 17 листопада 2019—250 учасників (включно з 71 жінкою та 107 дітьми) ІДІЛ здалися владі на сході Афганістану, віддавши також понад 60 одиниць зброї[98]. Злочини після червня 2014 року[ред. | ред. код] Улітку 2014 бойовики ІДІЛ стратили 500 чоловіків з общини єзидів та захопили в рабство близько 300 жінок. 16 червня 2014 ІДІЛ оголосила, що бере на себе відповідальність за вбивство 1700 курсантів училища ВПС на військовій базі Сабайкар в Тікриті після того, як база і велика частина міста виявилися у їхніх руках. 19 серпня 2014 опубліковано відео, де учасник ІДІЛ обезголовив американського журналіста Джеймса Фоулі[99]. 28 серпня 2014 опубліковано відео, на якому бойовики Ісламської держави ведуть 250 чоловіків, імовірно сирійських солдатів, роздягнених практично догола, на власну смерть, оточених прапорами противника та дулами автоматів. Полонених вивели на відкриту місцевість і по черзі розстріляли в спину. Їхні тіла залишили під сонцем, а жорстоке й принизливе відео віддали на загальний огляд[100]. 2 вересня 2014 опубліковано відео, де учасник ІДІЛ знечолив американського журналіста Стівена Сотлоффа[101]. 4 вересня 2014 бойовики ІДІЛ влаштували в Іраку розправу над військовими. Загинули, за даними правозахисної міжнародної організації «Human Rights Watch», щонайменше 700 осіб[102]. 14 вересня 2014 опубліковано відео, де учасник ІДІЛ стратив британського співробітника гуманітарної місії Девіда Хейнса (David Haines), викраденого в Сирії 2013 року. 22 вересня 2014 понад 300 іракських військових загинули під час хімічної атаки ІДІЛ[103]. 24 вересня 2014 бойовики ІДІЛ стратили взятого в заручники французького журналіста Ерве Гурделя. 3 жовтня 2014 в мережі з'явилося відео, де бойовик ІДІЛ стяв голову таксисту та водієві, що розвозив гуманітарну службу в зруйновані міста Сирії, — британця Алана Хеннінга (англ. Alan Henning), викраденого в Сирії в грудні 2013 року. На відео як наступна жертва названий американець Пітер Едвард Кассіг (вже страчений, за даними в пресі на 16.11.2014), колишній американський рейнджер, ветеран війни в Іраку і член однієї з благодійних організацій.[104] 10 січня 2015 ІД взяла на себе відповідальність принаймні за захоплення заручників в магазині кошерних виробів у 12-му окрузі Парижа, підтримавши таким чином оперативників єменської Аль-Каїди, братів Куаші, які раніше атакували редакцію сатиричного видання Charlie Hebdo. Напад вчинив Амеді Кулібалі, прихильник «Ісламської держави» у Франції[105]. 14 листопада 2015 ІДІЛ взяло на себе відповідальність за вибухи та розстріли у столиці Франції.[106] 31 грудня 2016 (ІДІЛ) взяла відповідальність за два вибухи, що стались в районі Синак м. Багдад (Ірак)[107], в результаті яких загинули щонайменше 25 людей, а більш ніж 50 отримали поранення[108]. з 31 грудня 2016 по 8 січня 2017 рр. в результаті серії вибухів у Багдаді загинуло щонайменше 108 людей та мінімум 238 — поранених[109][110]. Відповідальність за вибухи взяла на себе терористична організація «Ісламська Держава» (ІДІЛ) в ході Громадянської війни в Іраку, що триває з 2014 року[111]. 22 березня 2017 року було скоєно напад на парламент Великої Британії, внаслідок якого загинули 4 людини, постраждало більше 40 осіб. Відповідальність за напад взяла на себе ІДІЛ, хоча ряд джерел зазначає, що атака була радше інспірована пропагандою «Ісламської держави», ніж безпосередньо координувалася членами угруповання. 17 серпня 2017 року сталася серія терористичних атак в Каталонії (Іспанія). Вантажівка в'їхала в натовп людей в районі пішохідної вулиці Рамбла в Барселоні, а через кілька годин фургон в'їхав в групу людей в Камбрілсі. Внаслідок першого наїзду загинули 13 людей, понад 100 людей отримали поранення. Другий наїзд забрав життя ще однієї людини, шестеро постраждали.[112] 18 серпня 2019 року «Ісламська держава» взяла на себе відповідальність за вибух на весіллі в столиці Афганістану Кабулі, внаслідок якого загинули щонайменше 63 людини, ще 182 — поранені.[113] Ісламська Держава та Україна[ред. | ред. код] 📷 Територіальні претензії ІДІЛ, частина з них стосується України. У червні 2015 року Ісламська Держава оголосила територіальні претензії багатьом країнам світу. У списку зокрема і територіальні претензії до України: Ісламська Держава претендує на український Крим, на Південь і Схід України, а також на українське Поділля (зокрема на Кам'янець-Подільський). Дані претензії Ісламська Держава обґрунтує тим, що це території колишньої Османської Імперії (Ісламська Держава оголосила себе прямим її спадкоємцем). Також Ісламська Держава оголосила про створення Всесвітнього Халіфату, а це фактично територіальна претензія на весь світ. Тобто під територіальні претензії Ісламської Держави потрапляє вся Україна. 25 червня 2015 року в Дніпрі Служба безпеки України затримала двох завербованих терористок Ісламської Держави.[114]. 6 жовтня 2015 року в Іраку підірвав себе смертник Ісламської Держави Мухаммед Далаїн, його було завербовано в Харкові[115]. 31 жовтня 2015 року Ісламська Держава збила пасажирський літак A321. Загинуло 4 громадянина України. 18 листопада 2015 — ІДІЛ назвала Україну полем бою між Росією та Заходом.[116]. 25 листопада 2015 — ІДІЛ оголосила Україну своїм ворогом.[117]. 26 листопада 2015 — Андрій Білецький заявив, що на стороні Ісламської Держави воює 200 кримських татар.[118]. 3 грудня 2015 року Міністр закордонних справ України Павло Клімкін назвав Ісламську Державою загрозою світу.[119]. 7 грудня 2015 року Президент Порошенко на зустрічі з Джо Байденом заявив, що Україна готова допомогти коаліції в Сирії в боротьбі з Ісламською Державою[120]. 23 березня 2016 року голова СБУ Василь Грицак заявив, що СБУ затримала 25 бойовиків Ісламської Держави.[121]. 27 квітня 2016 року СБУ затримала й одразу видворила з України 5 бойовиків Ісламської Держави.[122]. 3 травня 2016 року Міністр закордонних справ України Павло Клімкін повідомив, що з полону бойовиків Ісламської Держави держави звільнено 13 українських громадян.[123]. 25 червня 2016 року Державна прикордонна служба України в аеропорту Харкова затримали двох громадян Таджикистану, які причетні до діяльності терористичної організації «Ісламська Держава» та розшукувалися Інтерполом.[124]. 29 червня 2016 року Ісламська Держава влаштувала Терористичний акт в аеропорту Ататюрк у Туреччині. Загинула одна громадянка України. Один громадянин України постраждав. В ніч з 14 на 15 липня 2016 року під час святкування національного свята Дня взяття Бастилії в Ніцці (Франція) відбувся теракт. Вантажівка на повній швидкості в'їхала у натовп людей на набережній міста, де проходив святковий салют. Загинув громадянин України, двох громадян України поранено. 13 серпня 2016 року СБУ, у Харкові оперативники СБУ виявили приватну квартиру, що використовувалася для тимчасового переховування членів Ісламської Держави, які мали намір транзитом виїхати в сирійсько-іракську зону бойових дій. У «перевальному пункті» перебувало четверо іноземців — вихідців з країн Центральної Азії. Двоє з них були депортовані з Туреччини у зв'язку з причетністю до терористичної діяльності. При собі вони мали декілька комплектів паспортів різних держав з переклеєними фото. Інші двоє очікували в Україні виготовлення фальшивих документів для подальшого переправлення через Туреччину до Сирії", — йдеться у повідомленні. За даними СБУ, кошти для оренди житла прихильникам «Ісламської Держави», придбання ними підроблених паспортів та проставляння в них фальшивих «дата-штампів» про перетин державного кордону України, а також забезпечення «коридорів» в міжнародних аеропортах надходили із-за кордону. Про використання коштів функціонерами «Ісламської Держави» надсилалися фінансові звіти. Двоє іноземців рішенням суду вже примусово видворенні з території нашої держави. Перевірочні заходи стосовно двох інших — тривають. Окрім цього, у Дніпрі співробітники СБУ затримали вихідця з однієї з колишніх республік Радянського Союзу, якого розшукував Інтерпол. Чоловік брав безпосередню участь у вербуванні та переправленні прихильників «Ісламської Держави», які прямували з країн Центральної Азії до Сирії, забезпечував їх коштами, місцями проживання та проїзними документами. Ще одного прихильника «Ісламської Держави», оголошеного у міжнародний розшук, правоохоронці затримали на Київщині. Уродженець з однієї з колишніх республік СРСР впродовж 2014—2015 років пройшов підготовку у таборах терористів у Сирії та брав безпосередню участь у бойових діях на боці «Ісламської держави» в сирійсько-іракській зоні. Матеріали щодо затриманих іноземців скеровано до прокуратури для їх обрання запобіжного заходу у вигляді екстрадиційного арешту[125]. 19 грудня 2016 року Ісламська Держава вчинила Теракт на різдвяному ярмарку в Берліні. Загинув один громадянин України. 7 вересня 2017 року Президент Порошенко назвав терористичні угрупування «Ісламської держави» загрозою Україні[126]. 28 листопада 2017 року співробітники прокуратури Київської області та СБУ затримали групу осіб, які налагодили канал нелегальної міграції завдяки виготовленню підроблених документів. За результатами проведення досудового розслідування встановлено, що до злочинної групи входять громадяни Азійських країн, РФ та України, які сповідують радикальні ісламістські погляди та причетні до діяльності терористичного угруповання «Ісламська Держава». Затримані особи отримували 6 тисяч доларів за нелегальне переправлення громадян України та іноземців до країн Західної Європи завдяки підробленим закордонним паспортам. У вартість так званої «послуги» входило виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, виготовлення паспорта громадянина України, організація безперешкодного проходження прикордонного контролю під час перетинання Державного кордону України шляхом надання інструкцій та вказівок. За результатами проведення санкціонованих обшуків за адресами проживання зловмисників вилучено 15 підроблених паспортів та готівку у розмірі 108 тисяч гривень. На підставі ст.208 КПК України затримано 3 особи. Вирішується питання щодо обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою[127]. 17 вересня 2018 року заступник генпрокурора України Євген Єнін заявив, що ГПУ розглядає документи більше 20 осіб, яких підозрюють у причетності до терористичного угруповання «Ісламська держава».[128] 25 березня 2019 року СБУ затримала в Одеській області іноземця, який знаходиться в розшуку Інтерполу за терористичну діяльність у Сирії в складі ІДІЛ[129]. 15 листопада 2019 року Служба безпеки України спільно з Міністерством внутрішніх справ Грузії та Центральним розвідувальним управлінням США затримала на Київщині одного з ключових терористів «Ісламської держави» відомого як Аль Бара Шишані[130]. 21 листопада 2019 року Оперативники Управління карного розшуку та бійці КОРДу затримали у Житомирі громадянина Росії, що перебуває в міжнародному розшуку за вбивство. Поліція припускає, що це керівник однієї з груп ІДІЛ, який переховувався в Україні. Підозрюваного розшукував Інтерпол[131]. Держави, що ведуть боротьбу з ІДІЛ[ред. | ред. код] Територіальна експансія ІДІЛ втягнула у конфлікт збройні формування різних країн. Міжнародний осуд ІДІЛ як терористичного угрупування поставили ІДІЛ у конфлікт з усіма країнами світу. Опозиція в Іраку, Сирії, Лівані, Єгипті та Лівії[ред. | ред. код] Опір в ІракуГромадянська війна в СиріїІнші конфлікти Ірак Ірак Збройні сили Іраку Kurdistan Іракський Курдистан Seal of the Army of the Guardians of the Islamic Revolution.svg воєнізовані шиїтські формування Сирія[132] Сирія Збройні сили Сирії Flag of Syria (1932–1958, 1961–1963).svg Сирійська опозиція[133][134][135] Flag of Syrian Kurdistan.svg Сирійський Курдистан[136] Росія Російська Федерація Ліван Ліван Збройні сили Лівану[137] 📷 Хізбалла[138] Єгипет Єгипет Збройні сили Єгипту[139] Лівія Лівія Збройні сили Лівії Міжнародна опозиція[ред. | ред. код] Міжнародні організації, що беруть участь у коаліції проти ІДІЛ:[140] Європейський Союз Європейський Союз — більшість членів бере участь;[140] НАТО НАТО — усі 27 членів беруть участь; GCC Flag.svg Рада співробітництва арабських держав Перської затоки — усі шість дійсних членів і два неврегульовані члени (Йорданія та Марокко), беруть участь. Військові операції в Іраці та Сирії ( авіаудари, навчання)Надання військової технікиГуманітарна та інша допомога групам, визначеним коаліцією НАТО члени NATO: США США (лідер)[141][142][143] Бельгія Бельгія[141] Канада Канада[141] Данія Данія[141] Франція Франція[141] Німеччина Німеччина[141][144] Італія Італія[141] Нідерланди Нідерланди[145] Норвегія Норвегія[146] Португалія Португалія[140][147] Іспанія Іспанія[148] Туреччина Туреччина[141][149] Велика Британія Велика Британія[141] GCC Flag.svg члени РСАДПЗ: Бахрейн Бахрейн[144] Йорданія Йорданія (pending CCASG member)[144][150] Марокко Марокко[151][152][140] (pending CCASG member) Катар Катар Саудівська Аравія Саудівська Аравія[153] ОАЕ ОАЕ[144] Інші: Австралія Австралія[141] Нова Зеландія Нова Зеландія[140][154] (гуманітарна допомога)[144] Сінгапур Сінгапур[155] (announced) Росія Росія Країни що ведуть боротьбу на своїй території [140] Ірак Ірак[144] Ліван Ліван[144] Єгипет Єгипет[144] Примітка: Перераховані країни у цій графі можуть також поставляти військову та гуманітарну допомогу, а також сприяти досягненню цілей групи в інші способи. НАТО члени НАТО: (всі члени ЄС крім Албанії) Албанія Албанія[156] Болгарія Болгарія[157] Хорватія Хорватія[158] Чехія Чехія[144][145] Естонія Естонія[144][145] Греція Греція[159] Угорщина Угорщина[144][145] Польща Польща[141] Члени Європейський Союз Європейський Союз (поза NATO) Кіпр Кіпр[160] Інші: Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина[161] Примітка: Перераховані країни у цій графі можуть також поставляти військову та гуманітарну допомогу, а також сприяти досягненню цілей групи в інші способи. НАТО члени NATO: Чехія Чехія[140] Ісландія Ісландія[140] Латвія Латвія[140] Литва Литва[140] Люксембург Люксембург[140](гуманітарна допомога)[144] Румунія Румунія[140] Словаччина Словаччина[140](гуманітарна допомога)[144] Словенія Словенія[140] Члени Європейський Союз Європейський Союз (поза NATO) Австрія Австрія[140](гуманітарна допомога) Фінляндія Фінляндія[162][163] Ірландія Ірландія[140](гуманітарна допомога) Швеція Швеція[140](гуманітарна допомога)[144] GCC Flag.svg члени РСАДПЗ: Кувейт Кувейт[140](гуманітарна допомога,[144] використовується авіабаза) Оман Оман[140] Інші Грузія Грузія[140][144] Японія Японія[140](гуманітарна допомога)[144] Південна Корея Південна Корея[140] (гуманітарна допомога)[144] Косово Косово[140] Північна Македонія Північна Македонія[140] Молдова Молдова[140] Чорногорія Чорногорія[140] Сербія Сербія[140] Сомалі Сомалі[140] Швейцарія Швейцарія (гуманітарна допомога)[144] Республіка Китай Республіка Китай[140] Україна Україна[140] Див. також[ред. | ред. код] 📷Вікіцитати містять висловлювання на тему: Ісламська Держава📷Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ісламська Держава Наступ у Північному Іраці (2014) Військова операція проти ІДІЛ Глобальний індекс тероризму Примітки[ред. | ред. код] ↓ Показувати повністю ↑ Абревіатура «ДАІШ» утворена від перших літер арабської назви і використовується з метою приниження послідовників ІД. Слово «даіш» співзвучне з ар. «той, хто топче, знєважає». [1] [2]Архівовано 17 листопад 2015 у Wayback Machine. ↑ [3] ↑ Lawrence, Jessica. Iraq crisis: Could an ISIS caliphate ever govern the entire Muslim world?. ABC News (Australia). Процитовано 22 November 2014. ↑ What does ISIS’ declaration of a caliphate mean?. Al Akhbar English. Архів оригіналу за 19 січень 2019. Процитовано 25 November 2014. ↑ Islamic State in Iraq and the Levant (ISIL) // Encyclopaedia Britannica, 2015-04-21(англ.) ↑ Security Council concerned about illicit oil trade as revenue for terrorists in Iraq, Syria (en). United Nations. 2014-07-28. Процитовано 2014-08-17. ↑ Tran, Mark (11 June 2014). Who are Isis? A terror group too extreme even for al-Qaida. The Guardian (en). Процитовано 11 June 2014. ↑ Посилання[ред. | ред. код] Ісламська держава Іраку і Леванту: джихадисти перемагають? Динаміка витрачання // Термінологічний словник з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та корупції / А. Г. Чубенко, М. В. Лошицький, Д. М. Павлов, С. С. Бичкова, О. С. Юнін. — Київ : Ваіте, 2018. — С. 215. — ISBN 978-617-7627-10-3. [сховати] п о р Тероризм Різновиди Міжнародний Ядерний тероризм Державний тероризм Біотероризм Інформаційний Екотероризм Носії Лівий Правий ІсламськийІсламська Держава Аль-Каїда Талібан Баскський тероризм Вірменський Ірландський Єврейський Палестинський ХристиянськийКатолицький Православний Протестанський Терористичні організації Абу Сайяф АНА Аль-Каїда АОПМБ Арійські нації АСАЛА Аум Сінрікьо Брати мусульмани Військово-спортивна група Гофмана Озброєна ісламська група Джамаат Аш-Шабааб Джемаа Ісламія ІРА ІРСТ ІРУ Червона армія Японії Червоні бригади Лашкар-Тайба ОВП Палестинський ісламський джихад Сірі вовки Талібан ФАРК Фракція Червоної Армії Фронт національного звільнення Корсики Хамас Хезболла ЕТА Терористи Абу Бакар Баашір Саїф аль-Адель Шаміль Басаєв Ахмад Джібріль Осама бен Ладен Абу Мусаб аз-Заркаві Іліч Рамірес Санчес Абу Нідаль Сьоко Асахара Доку Умаров Омар Абдель Рахман Халід Шейх Мохаммед Міжнародні документи Токійська конвенція (1963) Гаазька конвенція (1970) Монреальська конвенція (1971) Конвенція про напади на посадових осіб і дипломатів (1973) Конвенція про заручників (1979) Конвенція про ядерні матеріали (1980) Протокол до Конвенції з безпеки цивільної авіації (1988) Конвенція з безпеки морського судноплавства (1988) Конвенція про маркування пластичних вибухових сполук (1991) Шанхайська конвенція (2001) Антитерористичні операції Операція «Ізотоп» Операція «Ентеббе» Операція «Літані» Операція «Весна молодості» Операція «Нескорена свобода» Операція «Активні зусилля» Організації з вивчення тероризму та боротьби з ним Контртерористичний комітет ООН Інститут міжнародної політики по боротьбі з тероризмом ВААФ Спеціальний трибунал по Лівану Антитерористичний центр СНД Центр вивчення тероризму та політичного насильства ЄАГ Країни РосіяРеволюційний тероризм у Російській імперії УкраїнаДНР ЛНР Новоросія США Велика Британія АлбаніяАрмія визволення Косова Тероризм Джихад Війна проти тероризму Хронологія Держави — спонсори Тематичні сайтиПерегляд цього шаблону Quora • Quora Словники та енциклопедії Велика каталонська • Britannica (онлайн) • Encyclopædia Universalis Нормативний контроль BNF: 16939442c • EGAXA: vtls003571506 • GND: 1070104361 • LCCN: n2014059810 • NDL: 001191432 • NKC: xx0196518 • LIBRIS: 386347 • SUDOC: 183615298 • VIAF: 310712497
Категорії: Ісламські організації Ісламістські терористичні організації Ісламська Держава Навігаційне меню Ви не увійшли до системи Обговорення Внесок Створити обліковий запис Увійти Стаття Обговорення Читати Редагувати Редагувати код Переглянути історію Пошук Головна сторінка Поточні події Нові редагування Нові сторінки Випадкова стаття Участь Портал спільноти Кнайпа Довідка Пожертвувати Інструменти Посилання сюди Пов'язані редагування Спеціальні сторінки Постійне посилання Інформація про сторінку Цитувати сторінку Елемент Вікіданих Статистика відвідувань Посилання за ID Друк/експорт Створити книгу Завантажити як PDF Версія до друку В інших проектах Вікісховище Вікіцитати Іншими мовами العربية Български Dansk Deutsch English हिन्दी Русский Türkçe 中文 Ще 119 Редагувати посилання Цю сторінку востаннє відредаговано о 15:22, 9 грудня 2020. Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike; також можуть діяти додаткові умови. Детальніше див. Умови використання.
see also
Посилання[ред. | ред. код]
Gedenkstätte Plötzensee, Idel-Ural (нім.)
Wolga-Tartarische Legion w Lexikon der Wehrmacht (нім.)
ІсторіяЦе незавершена стаття з історії Третього Рейху.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
During World War II, hundreds of thousands of foreign peoples joined with Hitler's legions to bring theirs people into special status in Hitler's New Order. Tens of thousands among them were Muslims, where the majority of them came from Soviet Union. Under the banner of the crescent and the swastika, these Soviet Muslims believe to become holy warriors to liberated theirs land. But the end of this unholy alliance was a disaster for them.
📷
The Pro-Nazi Soviet Muslims
When the German Army invaded Soviet Russia on June 22, 1941 they saw many of their opponent inhabitants welcomed them as liberators. One of the group of Soviet citizens that felt had reason to rejoiced the coming of the Teutonic legion invaders were Soviet Muslims.
Idel-Ural (Legion)
Zur Navigation springenZur Suche springen
Bundesarchiv Bild 146-2008-0337, Tartar in der Wehrmacht.jpg
Bundesarchiv Bild 146-1981-059-12, Tartaren in der Wehrmacht.jpg
Idel-ural ver1.svg
Ein Wolgatatarischer Soldat in Wehrmachtsuniform
Vorbeimarsch einer Tatareneinheit an deutschen Offizieren
Emblem der Legion Idel-Ural (auch Wolgatatarische Legion genannt)
Geschichte[Bearbeiten | Quelltext bearbeiten]
Die Legion Idel-Ural (auch als Wolga-Tartarische Legion bezeichnet) wurde von der deutschen Wehrmacht im Jahre 1942 aus Vertretern von Turkvölkern in der Sowjetunion aufgestellt. In mehreren Bataillonen dienten in der Legion insgesamt ca. 40.000 Personen. Am 23. Februar 1943 lief bei Wizebsk beinahe das gesamte Bataillon 825 (ca. 900 Personen) zu den Partisanen über.[1] Viele von ihnen fielen den Stalinschen Säuberungen zum Opfer.
Einer der bekanntesten Vertreter des Widerstands innerhalb der Legion Idel-Ural gegen die Deutschen war der tatarische Dichter Musa Cälil.
Quellen[Bearbeiten | Quelltext bearbeiten]
Gedenkstätte Plötzensee, Idel-Ural
Einzelnachweise[Bearbeiten | Quelltext bearbeiten]
↑ »Fast die Hälfte ist zu den Partisanen übergelaufen«. 7. Mai 2020, abgerufen am 2. Juni 2020.
Kategorien:
Ausländische Freiwilligeneinheit der Wehrmacht
Gegründet 1942
Aufgelöst 1943
Navigationsmenü
Nicht angemeldet
Див. також See also
Волзькотатарський підрозділ вермахту
Вільний Ідель-Урал
Волго-Уральська історико-етнографічна область
Чуваська центральна рада
Прометеїзм
Товариство співпраці націй Кавказу, Ідель-Уралу та України
Волзька Булгарія
Туран
Пантюркізм
Легіон Ідель-Урал
Оренбурзький коридор
Мукденський конгрес
Волзькотатарський легіон[ред. | ред. код]
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Легіон Ідель-Урал)
1 зміна у цій версії очікує на перевірку. Стабільну версію було перевірено 22 серпня 2019.
Перейти до навігаціїПерейти до пошуку
📷
Волзький татарин у німецькій формі
Волзькотатарський легіон (нім. Wolgatatarische Legion) або Легіон Ідель-Урал (яналіф: Idel-Ural Legionь) — переважно мусульманський добровольчий підрозділ Вермахту, що складався з волзьких татар, але також включав представників інших народів Ідель-Уралу, таких як башкири, чуваші, марійці, удмурти, ерзяни та мокшани.[1][2]
Зміст
Історія[ред. | ред. код]
Легіон утворений у січні 1942 року в польському місті Радом. У створенні лег
|
Re: Izpolzvat hakeri.......tova e zle [re: smocker77]
